Вільне життя

Розмова про головне: як душі свої зберегти

«Театр — синтез мистецтв. І коли щось десь кульгає, випадає чи надто випирає, навряд чи можна сподіватися на успіх», — твердив світлої пам’яті багаторічний головний художник Тернопільського академічного обласного драматичного театру ім. Т. Шевченка, заслужений діяч мистецтв України Казимир Сікорський.

Г. Товстоногов називав це «мистецькою змовою». Є вона при створенні вистави, можна сподіватись на успіх, немає — нікому це радості не приносить: ні її творцям, ні глядачеві.

Безумовно, при постановці вистави «Блазні» за п’єсою тернопільського драматурга Богдана Мельничука в Львівському академічному обласному музично-драматичному театрі ім. Юрія Дрогобича така «мистецька змова» була. Тут нічого не кульгає, не випадає і не випирає, в усьому є добра міра, органічне поєднання усіх складових творчого процесу, прагнення творців спектаклю працювати на одну ідею та досягати максимального ефекту.

Найперше, варто відзначити роботу режисера вистави Олександра Короля. Він виструнчив сюжетну лінію п’єси, надав їй більшого динамізму, прибрав деяких несуттєвих персонажів. Натомість вияскравив ролі Блазня та Жінки-скульптури, яка у виставі стає музою старого Актора, його мовчазною уболівальницею, а також точно віднайшов типажі героїв, їхню поведінку на сцені. Виправдане і музичне оформлення, яке теж добирав Олександр Король. Прекрасну роботу режисера вистави відзначає й автор п’єси Богдан Мельничук.

Сценічне оформлення спектаклю здійснив заслужений художник України Ярослав Данилів. Перед ним стояло непросте завдання, адже все дійство відбувається на одній «картинці» і важливо було, щоб вона не втомлювала зір. Основний атрибут сценографії — двері, котрі постійно на сцені й на них міняються таблички. Про це у п’єсі зазначає драматург. А сценограф робить їх символом багатства, глухого і недоступного для знедоленого люду. Масивні, з розкішною художньою ковкою, вони притягують до себе, проте відкриваються тільки для вибраних. Для всіх інших на них висить або табличка з написом «зачинено», або ж їх хтось пильнує — зверхній швейцар чи брутальний охоронець.

Цікаві у виставі й акторські роботи. Роль Актора виконує народний артист України Адам Цибульський. Його герой, знаний актор, що за сорок років на сцені зіграв понад сотню ролей, був «і козаком, і наймитом, і гетьманом, і королем, і слугою…» Його любили, ним захоплювались, йому дарували квіти і щедро оплачували участь у корпоративах. Та коли, вийшовши на пенсію, потрапив у скруту, відчув сповна, у якому жорстокому та безжальному світі живе. А всі оті друзі та шанувальники, візиток яких в Актора повна кишеня, виявились лицемірами і блазнями. Зіграти отой біль, сум’яття почуттів, розгубленість перед світом зиску й холодного розрахунку під силу справді таким талановитим акторам, як Адам Цибульський.

Вражає і робота молодого Юрія Федчука (його звання ще попереду) у ролі Блазня. Гнучкий, пластичний, він легко рухається сценою, ріже в вічі Актору правду-матінку, немов би прагнучи підготувати його до чергового розчарування, а отже, послабити його удар. Молодий актор володіє і рідкісним даром поваги до слова, вагомість якого у нинішньому театрі відчутно підупала.

У виставі практично немає актора, який би не виклався, як мовиться, на всі сто. Усі типажі відтворені правдиво, актори «змальовують» їх із життя з максимальною достовірністю. Чого варта колишня театральна буфетниця Мальвіна Іванівна (народна артистка України Алла Шкондіна), що стала справжньою акулою бізнесу і навіть улюбленому акторові може позичити сто доларів тільки під триста відсотків на місяць. Маленька роль у Бомжихи, але яка колоритна вона у виконанні заслуженої артистки України Надії Цибульської! Їй єдиній публіка гаряче аплодувала під час вистави, коли вона покидала сцену.

Треба сказати, що до написання «Блазнів» (в оригіналі «Актор і блазні») Богдана Мельничука спонукала реальна історія, що сталася в наші дні з одним із акторів тернопільського театру. Вийшовши на пенсію, він влаштувався на роботу в одній з приватних фірм. Якось її хазяїн, який щиро поважав актора, дав йому сто доларів і попросив їх поміняти на гривні, дещо купити, а решту принести. Шахраї, котрі нібито хотіли купити ті долари, попросили показати їм купюру, щоб перевірити, чи справжня. Довірливий актор не запідозрив біди. А «покупці» тицьнули старому один долар замість ста і втекли. Щоб повернути хазяїну його гроші, тернопільський актор обійшов купу своїх шанувальників, але, виявляється, нині не так просто позичити сто доларів…

На сцену вихлюпнувся шматочок реального життя. Ницого, безжального щодо тих, хто не доробився (чи не докрався) «чвораків», ресторанів, статків на заморські курорти; щодо тих, які, за нинішніми поняттями, «не вміють жити». Осмислене театром, «одягнуте» в художню форму, воно не залишає публіку байдужою. Моментами в залі стояла така тиша, що мені хотілося оглянутися, чи є там ще люди. Коли вистава закінчилася, акторів довго не відпускали зі сцени. А потім люди жваво обмінювалися враженнями — і всі вони, принаймні ті, що почула, були позитивними. І ще одне спостереження: за малим винятком, в залі були зовсім не ті люди, котрі ходять на прем’єри, здебільшого комедії, нашого театру. Якщо врахувати, що на «Блазнях» був аншлаг, то в нашому місті ще достатньо людей, котрі чекають від театру відвертої розмови про те, що відбувається нині з усіма нами.

Дрогобицький театр привозив у Тернопіль «Блазнів» першого липня. Того дня у нашому місті предстоятель УГКЦ блаженнійший Святослав проголосив нове свято своєї церкви — Матері Божої Неустанної Помочі. Це був справді благодатний день, бо в наших храмах — Божому і театральному — говорили про головне — як залишатися людьми в цьому мінливому світі і зберегти свої душі.

Галина САДОВСЬКА

На фото: сцена з вистави

Loading...

Про автора

Всеукраїнська незалежна громадсько-політична газета

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини