Вільне життя

Картини для вічності

Роботи тернопільського художника Петра Мороза — розповіді з багатьма героями та сюжетами — часто про події історичні. Але трапляються цілком символістські й формально-фігуративні композиції, коли дешифрування спирається винятково на власний інтелектуальний та візуальний досвід.

Мій співрозмовник народився в 1956 році на хуторі Драгоманівка Козівського району. Цього населеного пункту на мапах уже не знайдете — він перестав існувати, проте живий у спогадах пана Петра. Так само, як живий образ хати й дитинства.

Вогонь, що вирує всередині

— Я дуже хотів бути художником. Мій тато малював, проте життя було складне, йому було не до того. Але, коли він брався за пензель, я уважно спостерігав за його роботою. Пам’ятаю, якось мама привезла з міста фарби, тато намалював картину на чорному тлі. Яскраві кольори твору мене вразили, я не міг повірити, що ось так з нічого може з’явитись картина, — пригадує співрозмовник.

Опісля вчився в Бучацькій художній школі, пробував вступити у львівські поліграфічний інститут та академію мистецтв, але бракнуло півбала. Вищої художньої освіти він так і не отримав, однак це не завадило творчості. Хоча насправді у пана Петра таки був високопрофесійний і талановитий наставник — його дядько, відомий художник світлої пам’яті Дмитро Стецько.

У своїх роботах Петро Мороз спирається на єдності внутрішнього переживання — інтелектуального й емоційного — та пошуку суголосної форми.

— Мені цікаво зображати тільки те, що кипить всередині мене. А там вирує неймовірний вогонь. Я довго міркував над тим, як створити таку концепцію, котра поєднувала б філософію, релігію, знання древніх цивілізацій та сучасні, історію та цей день. Багато читав, дізнавався про минуле, зокрема, давніх цивілізацій: їхню культуру та спосіб мислення. Мені цікаво, як змінювався погляд на світ, місце людини в ньому, відчуття часу. Ось, приміром, єгипетські піраміди — ми досі не знаємо докладно, як їх зводили і для чого, але відомо, що то була титанічна праця, яка тривала десятиліттями. Чи стали б люди зараз до такого? Навряд і не тільки тому, що змінились інструменти, а тому, що змінилось розуміння значущості, відчуття часу — тоді він був повільним, а нині — швидкоплинний, — міркує художник. — Міждисциплінарний підхід задовольняє мій запит на пізнання світу. Моє гасло: піднятись від Моделі до Матриці й утворити новий синтез мислення і форми. Матриця — вся цивілізація, а Модель — твір.

Довговічність теми

Митець наголошує на тому, що вибирає довговічні теми. Такі, що будуть зрозумілі через півстоліття та більше. Насичує роботи символами, їхнє прочитання багаторівневе та вимагає від глядача ерудиції, знання історії, відчуття кольору та композиції. І, звісно, щоб зануритись у роботу, потрібно, аби вона резонувала із настроєм, духовним та інтелектуальним світом того, хто на неї дивиться.

У творах майстра багато історичних постатей. Каже, вони то приклад, на основі якого можна зробити висновок, як жити.

— Мені цікаво знайти відповідь на запитання: як правильно йти — у глобальному й персональному сенсах. Як нація, держава ми ніби і правильно йдем, а час від часу звертаємо на руйнівні стежки. Ніби щось збиває зі шляху істинного. Зрештою, можливо, на землі існують дві сили добра і зла, а людство йде між ними, як між Сціллою та Харибдою. Ця двоїстість, вагання, боротьба, вибір часто постають на моїх роботах. Іноді втілюю їх у біблійних образах, як-от у картині «Давид і Урія», — провадить далі Петро Мороз. — Нею проілюстрував стосунки між людьми. Це часто підступна гра: якщо нам подобається щось, мусимо ним володіти підступом чи обманом. Інша концептуальна робота — програмне полотно «Прихід білої ворони» 1995 року. На ній у повний зріст людина — Біла ворона — на фоні розстеленого полотна, на якому чорні ворони, на плечі в неї плуг. Біла ворона – неординарна особистість, яка має свій інструмент і ним відкриває щось нове для світу.

Поки всі пазли не зійдуться…

Розглядаючи роботи художника, чуючи його пояснення, ловлю себе на думці, що вони схожі на літературні твори — із закрученим сюжетом, персонажами. Автор пояснює оце тяжіння до розповіді:

— У батьківській хаті завжди було велелюдно: мій дідо Йосиф Мороз був активним учасником «Просвіти», дяком у церкві села Купчинців, диригентом одного з найкращих у Тернопільському повіті хору «Каменяр», який налічував до 150 осіб. Люди часто збирались у нас, розмовляли, розповідали про історію України, про князів, козаків, релігію, пророцтва. Коли я слухав їх, то хоч і був непосидючим, сидів так тихенько, що ніхто й не знав, є я в хаті, чи мене нема. Я слухав — і все це одразу бачив в образах. Тому, мабуть, і зайнявся живописом, графікою, скульптурою.

Запитую, як творить. Відповідає:

— Можу цілодобово думати про картину. Коли малюю, в певний момент бачу, якою має бути композиція та кольорова гама. Після багатьох спроб створити роботу, мене ніби просвічує зсередини, мов рентгеном, і настає мить, коли я бачу композицію. Від цього та втілення в життя композиції отримую неймовірне задоволення. Хоча це процес, який може тривати кілька тижнів. Я нерідко абсолютно змінюю початковий варіант, переробляючи роботу до невпізнання, поки всі пазли не зійдуться.

На фото: Петро МОРОЗ і його робота «Гетьман України Іван Мазепа», 2009 рік.

Фото з архіву художника

Loading...

Про автора

46001
м.Тернопіль
вул.Гетьмана Сагайдачного,9,
+38 0352 235 461
Email: webmaster@vilne.org.ua

Підписка на новини