Християнство стало проникати на Русь, мабуть, ще з ІХ ст. Його пропагували купці, місіонери, воїни, які поверталися з походів, посланці володарів інших країн. Та це були рідкісні випадки. Князь Аскольд чотири рази ходив походами на Візантію і бачив, що Христова віра далеко сильніша, гуманніша, ніж язичницькі вірування його народу. У ній приховані потужніші об’єднавчі можливості. Коли його кораблі під Царградом знищив несподіваний шторм, князь повірив, що сила нового Бога могутніша за численних поганських богів, і спробував охрестити своїх підданих. Одначе це не дало бажаних наслідків. Та християнство вже мало надійний грунт і за князя Ігоря. Бо коли укладали мирний договір з Візантією, то присягу язичники приносили на Перуновому пагорбі в Києві, а воїни-християни — в церкві Святого Іллі.
Віра — це не філософська концепція, не просто переконання. Це щось значно міцніше і глибше, втілене в живу людину. Тому з такими потугами робило перші кроки християнство на Русі. Люди вірили в свої поганські символи, і повернути все на інший лад було надзвичайно важко. Навіть княгиня Ольга, яка прийняла нову віру від свого хрещеного батька візантійського імператора Константина Багрянородного, не змогла утвердити її на своїй Батьківщині. І тільки внук її Володимир силою своєї влади і переконанням привів Русь у віру Христову. Спочатку він послав десять достойних мужів і до хозарів-магометан, і до папських латинників, і до кримських іудеїв, і до Константинополя, бо всі правителі пропонували князю прийняти їхню віру. Повернувшись, посланці сказали: «Стоячи на літургії в храмі, ми не знали, на небесах ми знаходимося, чи на землі. Всяка людина, скуштувавши солодкого, не захоче їсти гіркого…» Грецька віра здобула перевагу.
Не без тиску князь Володимир одружився на візантійській принцесі Анні. Не без супротиву він хрестив киян і зробив нову віру державною. Але з тих пір Київська Русь стала врівень з іншими могутніми країнами. Їй, за словами Гоголя, як запряженій трійці, косячись і відсторонюючись, давали дорогу інші народи й держави. І пізніше, коли ще одна Анна, київська княжна, стала дружиною французького короля, вона була вражена. Той виявився неписьменним, замість підпису ставив хрестик, за столом їжу брав руками і поняття не мав про лазню. Скільки сил їй, освіченій, зі знанням кількох мов, довелося докласти, щоб змінити все при королівському дворі. І це та пихата Європа, яка тепер погордливо вагається, чи пускати нас до своєї спільноти?
Тисячу і ще тридцять років ми живемо у вірі Христовій. З цієї нагоди на празник святого рівноапостольного князя Володимира у храмах Тернополя відправлялися святі літургії. А наступного дня в неділю відбулися велелюдне зібрання і хода. З Театрального майдану колона священнослужителів і вірян рушила вулицею Руською до церкви Воздвиження Чесного Хреста, а відтак набережною до місця, де зазвичай проходить водохреще. Перед тим як освятити воду, пристрасні і мудрі речі говорили архієпископ Тернопільський і Кременецький УПЦ КП Нестор, від УГКЦ отець Роман Гриджук та інші священнослужителі. Слово мали і представники влади — голова облдержадміністрації Степан Барна, заступник голови облради Любомир Крупа, секретар міської ради Віктор Шумада. Відбулося богослужіння і освячення води.
Фоторепортаж В. БУРМИ.