У невеликому містечку Краснодоні, що на Луганщині, ця родина жила так, як жили усі. Він — державний службовець, вона — епізоотолог (вивчає причини виникнення та умови поширення хвороб тварин). Обоє молоді, красиві тілом і душею. Жили розміреним темпом, складали плани на майбутнє і серйозних проблем не передбачали.
Та одного дня все змінилося настільки різко й кардинально, як, здається, буває тільки у фільмах. Не нами розпочата війна похитнула українську волю, але не зламала її, придушила правду, та не змогла розчавити. Тож вони тікають від звуків смерті та війни, бо люблять життя, і вже ніколи не повернуться на окуповані території, бо люблять Україну… Раніше рятували своїх «пацієнтів», а тепер мають урятувати себе. Хоч і втратили багато нажитого роками, та не зрадили ні улюбленій справі, ні Батьківщині, а їхні переконання стали тільки сильнішими.
Спочатку вагалися, сподівалися, що все минеться, але не так сталося, як гадалося. Довелося Денисові пакувати валізи, залишаючи війну позаду. Він був державним службовцем. Молодий спеціаліст тільки почав брати активну участь у відбудові міста (ставив паркани, лавки, облаштовував вулички, активно займався громадською діяльністю). Опинившись в епіцентрі жахливих подій, пан Денис мусив утікати, щоб вижити. Олесі ще рік довелося жити в Краснодоні, де прокинутися — це вже щастя. Жінка похапцем розпродувала ліки ветеринарної аптеки, кожного разу молила Бога, щоб куля оминула її, молоду матусю. І тільки в 2015-му змогла покинути вкрай небезпечну територію.
Жінка із жахом згадує, як до аптеки заходили озброєні чеченці. Широкоплечі чоловіки середнього віку з автоматами в руках та недобрим, ворожим блиском в очах. Тендітна, беззахисна Олеся була абсолютно безпорадна перед ворогами…
Колісниченки далеко не поїхали, зупинилися на малій батьківщині пані Олесі в Лисичанську, де жінка провела дитинство, від якого залишилися найсвітліші спогади. Саме на вулицях цього міста вона підбирала всіх кошенят і цуценят, яких прилаштовувала на своєму подвір’ї. Можливо, саме вони «вплинули» на подальший вибір професії…
Тож тепер, переїхавши до Лисичанська, уже через півтора року відкрили власну справу — амбулаторію для лікування тварин та ветеринарну аптеку. Сюди завжди великі черги, тут не буває мало клієнтів, попри те, що конкурентів вистачає. Це й не дивно, адже те, що зроблено з душею, користується великим попитом. «Пацієнти» Дениса й Олесі не розкажуть про симптоми та проблеми, не скажуть, що болить і як себе почувають, бо вони в більшості чотирилапі. А родина Колісниченків — ветеринари, фахівці у своїй галузі й справжні прихильники власної справи. Гадаю, їх звело спільне покликання: обоє навчалися в Луганському національному аграрному університеті, мріяли рятувати друзів наших менших. І вони знайшли одне одного! Хоча, зізнається подружжя, було дуже складно усвідомити, що треба будувати все спочатку, та Колісниченки як ніхто інший знають, як розпочати життя з чистого аркуша так, щоб залишатися щасливими. Мабуть, секрет їхнього успіху в єдності, адже вони не просто колеги, не просто чоловік з дружиною — вони справжня команда.
Подружжя знаходить щастя в допомозі тим, кому ніхто, крім кваліфікованого ветеринара, не може зарадити. До аптеки Колісниченків приносять хворих безпритульних песиків та кошенят. Вважаючи своїм обов’язком простягати руку тим, хто цього потребує, подружжя не в змозі відмовити чи то старенькій бабусі, що не має коштів на дороге лікування свого вихованця, чи то школяреві, який підібрав тваринку і приніс до амбулаторії з надією, що тут їй допоможуть. Від звичайної застуди до зламаної лапи або тяжкої хвороби — у цій амбулаторії не звикли відмовляти. Список ліків складуть, операцію за потреби проведуть, ще й за подальшим станом простежать. Ось такі волонтери, добрі лікарі-рятівники…
Родина Колісниченків здолала чимало перешкод, міцно тримаючись за руки. Вони люблять те, чим займаються, люблять Батьківщину й одне одного, разом крокують по життю з усмішкою та вірою в краще майбутнє. В Україні й з Україною.
Таня УДОДОВА,
учениця Лисичанської загальноосвітньої школи №8.
Луганська область.
На фото Віри УСЦОВОЇ: Денис КОЛІСНИЧЕНКО з юними журналістами Танею УДОДОВОЮ і Наталією ЯКІНОЮ.