Як журналісти святкували професійне свято

Як журналісти святкували професійне свято

ТАК БАГАТО КУМИРІВ, ГЕНІЇВ І ЛЕГЕНД ЗІБРАЛИСЬ В ОДНІЙ ЗАЛІ

 ЯК І ВСІ НОРМАЛЬНІ ЛЮДИ, ЖУРНАЛІСТИ ЛЮБЛЯТЬ СВЯТА. ІНША СПРАВА, ЩО ДУЖЕ ЧАСТО НА ТИХ СВЯТАХ ВОНИ ПРОДОВЖУЮТЬ ВИКОНУВАТИ СВОЮ ЗВИЧНУ РОБОТУ — ЗНІМАТИ, ЗАПИСУВАТИ, БРАТИ ІНТЕРВ’Ю, ЩОБ ПОТІМ ПРО ВСЕ ЦЕ РОЗПОВІСТИ СВОЇМ ЧИТАЧАМ, СЛУХАЧАМ, ГЛЯДАЧАМ. І ДУЖЕ МАЛО ТАКИХ СВЯТ, ДЕ МОЖНА ПРОСТО РОЗСЛАБИТИСЯ, НАСОЛОДЖУВАТИСЯ СПІЛКУВАННЯМ З ДРУЗЯМИ І, ЯК МОВИТЬСЯ, ОТРИМУВАТИ ЗАДОВОЛЕННЯ. ДЕНЬ ЖУРНАЛІСТА, ЯКИЙ У НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ СВЯТКУЄТЬСЯ ШОСТОГО ЧЕРВНЯ, — ОДНЕ З НИХ.

Цього року обласна організація Національної спілки журналістів організувала відзначення нашого професійного свята в залі обласного краєзнавчого музею. І заодно з ним у дружньому колі відзначили й 60- річчя журналістської спілки як загальноукраїнської, так і її Тернопільської обласної організації. На подвійне свято з’їхалися журналісти з усіх кінців області, зійшлися ветерани. Багато з них давно не бачились, не спілкувались, тож зустрічі через роки були теплими, радісними. Звичної колись доповіді про успіхи та здобутки не було. Голова обласної організації НСЖУ Василь Тракало привітав колег зі святом. Зазначив, що в них багато проблем, пов’язаних із роздержавленням газет. «Я зробив такий висновок: нам ніхто не допоможе. Держава мала б захистити свій інформаційний простір, але вона цього не робить. Тож мусимо виживати самі. Важко буде, але всі разом ми мусимо пхати цього воза», — зазначив очільник обласної журналістської організації. Відтак перейшов до нагороджень — як мовив, «моральних, без конвертів». Чимало редакційних колективів і журналістів отримали подяки від Національної спілки журналістів з нагоди її 60-річчя. Розщедрилася й обласна організація НСЖУ: кільком десяткам журналістів, здебільшого ветеранам, було вручено відзнаку «Золоте перо Тернопілля».

Перед тим як розпочати нагородження, Василь Тракало розповів притчу, як поділяються журналісти, талановиті, звісно. До 40 років, у період активно ї творчості — це кумири своїх читач ів, глядачів. Потім пишеться вже менше, хтось береться видавати власні книжки. Це генії. А коли перевалить за 60, активні журналісти пишуть спогади, діляться з молодими колегами своїм досвідом — і стають легендами журналістики. Тож нагородження було доволі веселим, бо одразу визначалися, хто кумир, хто геній, а хто вже легенда. Серед володарів «Золотого пера Тернопілля» чимало працівників і нашої газети — теперішніх, а здебільшого колишніх: Богдан Дікальчук, Василь Бурма, Петро Федоришин, Михайло Ониськів, Любов Левицька, Антон Довгий, Галина Сіра, Зіна Кушнірук, Богдан Мельничук, наш активний дописувач Ярослав Бачинський та авторка цих рядків. Отримуючи відзнаку, ветеран журналістики Тернопілля Антон Грицишин сказав: «Слава українським журналістам!» І кілька голосів йому відповіли: «Героям слава!» Не знаю, чи були серед нас герої, але гідні поваги колеги, які десятиліттями жертовно й самовіддано працювали у своїх засобах масово ї інформації, сіючи мудре, добре і правдиве слово, безумовно, були. На урочистому зібранні була відзначена і жертовна праця тернопільського літературознавця Ярослава Гевка: йому вручили диплом лауреата Всеукраїнської премії імені Петра Ковальчука. Як оголошувалось, він багато років очолював заліщицьку «районку» «Колос». Але Петро Ковальчук був й активним власкором тодішнього «Вільного життя». Саме на шпальтах нашої газети друкував свої найкращі твори та уривки зі своїх книжок. Цікаво, що вчора Ярославові Гевку виповнилося 76, і відзначення його творчості та літературної діяльності премією славного «вільножиттівця» Петра Ковальчука було цілком заслуженим.

Коротко і тепло вітали журналістів представники козацтва та волонтерів АТО. «Камера і перо завжди на передових позиціях. Так само, як і зброя. Тож хай вони вірно служать Україні», — таким було побажання. Що ж, вдячні за добрі слова, щир і вітання, подяки і «золоті пера». Свято вчора минуло. А сьогодні — звична непроста, відповідальна, а нерідко й виснажлива робота. Мудрості, наснаги, творчого пошуку та оптимізму вам, колеги!

Галина САДОВСЬКА. Фото Миколи ВАСИЛЕЧКА.