Договірні відносини щодо користування земельними ділянками визначаються цивільно-правовими угодами, зміст та порядок укладення яких регулюються Земельним і Цивільним кодексами України. Про це нагадали в головному управлінні ЛПС у Тернопільській області.
Відповідно до розділу III Земельного кодексу одним із видів прав на землю є право земельного сервітуту — право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками).
Статтею 401 Цивільного кодексу передбачено, що право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом.
Особа, яка користується сервітутом, зобов’язана вносити плату за користування майном, якщо інше не встановлено договором, законом, заповітом або рішенням суду (пункт 3 статті 403 Цивільного кодексу).
Також пунктом 3 статті 101 Земельного кодексу передбачено, що власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.
Оподаткування доходів фізичних осіб регламентується розділом IV Податкового кодексу України, відповідно до пункту 162.1 статті 162 якого платником податку на доходи фізичних осіб є, зокрема, фізична особа — резидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.
Згідно ж із підпунктом 163.1.1 пункту 163.1 статті 163 Податкового кодексу об’єктом оподаткування резидента є загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід, до якого включаються інші доходи, крім доходів, визначених статтею 165. Окрім того, вказані доходи є об’єктом оподаткування військовим збором.
Нарахування, утримання та сплата (перерахування) податку на доходи фізичних осіб та військового збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому статтею 168 Податкового кодексу.
Податковий агент, який нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов’язаний утримувати податок (військовий збір) із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку 18 відсотків, визначену в статті 167 Податкового кодексу та ставку військового збору 1,5 відсотка, встановлену підпунктом 1.3 пункту 16 прим.1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу.
Згідно з підпунктом 168.4.4 пункту 168.4 статті 168 Податкового кодексу юридична особа за своїм місцезнаходженням та місцезнаходженням не уповноважених сплачувати податок відокремлених підрозділів, відокремлений підрозділ, який уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) до бюджету податок, за своїм місцезнаходженням одночасно з поданням документів на отримання коштів для виплати належних платникам податку доходів, сплачує (перераховує) суми утриманого податку на відповідні рахунки, відкриті в органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, за місцезнаходженням відокремлених підрозділів, а у випадках, передбачених Податковим кодексом, — за місцезнаходженням земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості).
Підпунктом 168.4.9 пункту 168.4 статті 168 розділу IV Податкового кодексу визначено, що суми податку на доходи фізичних осіб, нараховані податковим агентом із доходів за здавання фізичними особами в оренду (суборенду, емфітевзис) земельних ділянок, земельних часток (паїв), виділених або не виділених в натурі (на місцевості), сплачуються таким податковим агентом до відповідного бюджету за місцезнаходженням таких об’єктів оренди (суборенди, емфітевзису).
Фото сектору комунікацій ГУ ДПС у Тернопільській області