Усі, хто хоч раз проїжджав мальовниче село Кровінку, що під Теребовлею, мусили звернути увагу на це незвичайне, затишне обійстя. Навіть побіжного погляду з вікна автівки достатньо, аби зрозуміти — тут мешкають цікаві й творчі люди, котрі не бояться змінювати світ на краще, робити його більш кольоровим, радісним, усміхненим. І ці люди — подружжя Оксани й Олега Котиків, з якими мені випала приємна нагода познайомитись.

«Працюється нам з любов’ю і задоволенням»

Котики — не лише дипломовані митці, а й педагоги — обоє працюють у Теребовлянському фаховому коледжі культури і мистецтв. До слова, саме цей коледж (на той час іще училище) відіграв чималу роль у житті творчої родини — адже пара не лише свого часу навчалася тут — склалося так, що майбутня дружина навіть була студенткою на кілька років старшого за себе Олега Котика. Потім життя на деякий час розвело їхні стежини, аби вже згодом остаточно з’єднати в міцному, наповненому любов’ю, спільними інтересами, дитячим сміхом, шлюбі. Сьогодні ж пан Олег викладає у рідному закладі скульптуру, пластичну анатомію, декоративну пластику, а пані Оксана — історію мистецтва.

Але, попри основну діяльність, справжнім захопленням подружжя залишається скульптура. І неабияка — а казкова. Виготовляють її власноруч, працюючи пліч-о-пліч — разом продумують концепцію, малюють ескізи (мені показали деякі з них — дуже часто вони й самі скидаються на повноцінні художні твори), створюють металеві каркаси (пан Олег залюбки трудиться ще й електрозварником, а допомагає йому тесть, зварник за фахом), замішують бетон, ліплять основу і далі, й далі, за авторською технологією, випрацюваною впродовж років роботи, методом проб і помилок… А в результаті — отримують чудову, дуже живу, пластичну, оригінальну скульптуру, дивлячись на яку, навіть відразу й не скажеш, що вона виготовлена з бетону. До речі, останній і ключовий акцент — розфарбовування скульптури, і саме на цьому етапі до роботи охоче долучаються і діти Котиків.

«Ми працюємо в казковій техніці, — каже пані Оксана. — Адже всі витвори, котрі можна побачити в нас на подвір’ї — це фрагменти певних казкових світів, персонажі сучасної мультиплікації, фольклору. Створення цих скульптур — це, так би мовити, наше сімейне хобі. І, звичайно, якщо це хобі, то працюється нам з любов’ю і задоволенням».

Творча візитівка у Кровінці

Цікаво, що першою творчою спробою Котиків у жанрі бетонної скульптури стала своєрідна реставрація родинного колодязя на обійсті пана Олега, в Ласківцях. «Це — батьківщина чоловіка. Там у нього є маленька фазенда, де він має можливість щось собі творити, реалізувати якісь мистецькі задуми, фантазії. Там є невеличкий будиночок, подвір’я, майстерня. І якось нам спало на думку, що було б актуально відреставрувати в такому казковому стилі колодязь… У 2011 році інтернет ще не був таким розповсюдженим, як тепер, у нас не було достатньо інформації, технології, як це робити. Ми просто пробували, знову і знову, ліпили, воно відвалювалося… Бувало, бетон у криницю падав», — згадує Оксана Котик з усмішкою.

З того часу авторська скульптурна техніка Котиків значно змінилася, вдосконалилася — але тією першою роботою вони все одно дуже пишаються. Ще б пак — старенький колодязь перетворився на справжнісінький казковий грибочок. Відразу, як тільки реставрація була завершена, з’явилися й перші замовлення на втілення подібних проєктів для друзів і сусідів.

А далі — назріло рішення масштабувати творчість і презентувати себе якоюсь яскравою візитівкою. Нею і стало родинне обійстя пані Оксани у Кровінці, розташоване обіч жвавої траси М-19. Почати роботу над «казковими» перетвореннями Котики й цього разу вирішили з колодязя, котрий «примостився» прямісінько під парканом, на видному місці. Але тепер подружжя скульпторів вирішило піти далі і замість грибочка створити щось більш амбітне й масштабне. Так і постав на місці звичайного колодязя кремезний усміхнений Лісовик, втілений у формі фантастичного чи то дерева, чи пенька, на вузлуватому гілляччі якого вмостилися дрібніші фігури. А безумовною родзинкою Лісовика є присутність славнозвісної шаленої Білки з «Льодовикового періоду» — серії мультиплікаційних фільмів, що особливо полюбилися й дітям, і навіть дорослим.

Для скульпторів немає неможливого

Ще один великий проєкт родини Котиків — це альтанка, встановлена на подвір’ї. Хоча насправді це щось, набагато більше за звичну для ока легку й невеличку конструкцію, в якій можна попити чаю із друзями. Це — окремий авторський світ, наповнений багатьма історіями та персонажами. Притому цікавий він як зовні, так і всередині — нещодавно внутрішнє облаштування альтанки доповнилось барвистим панно, виконаним у стилі горельєфу, що зображає морське дно з його численними мешканцями та скринею піратських скарбів… А знадвору ця альтанка — справжній казковий палац, на даху якого, до того ж, усівся дуже харизматичний крилатий дракон. Є там і синій папужка з улюбленого багатьма дітлахами мультику «Ріо», і пацюченя-кухар з іншої, не менш захопливої анімаційної стрічки «Рататуй», і ще чимало дуже милих і — що не менш важливо — впізнаваних персонажів.

Подивована таким різноманіттям, безумовною майстерністю і яскравою фантазією авторів, запитую подружжя скульпторів, чи є щось таке, чого б вони не змогли виготовити з бетону? «Напевно, ні», — відповідає подружжя в один голос. І це — не просто слова, їхній творчій уяві та майстерним рукам і справді підвладна будь-яка форма.

Недарма витвори Котиків відомі широко за межами Тернопільщини — прикрашають вони приватні обійстя, території готельно-ресторанних закладів, дитячі майданчики, в’їзди до населених пунктів… Знайти ці оригінальні скульптури можна і на Львівщині, Івано-Франківщині, Вінниччині, та навіть на півдні нашої країни — у сонячній Одесі, біля моря. Там свого часу на замовлення власників відпочинкової бази митці працювали над створенням фонтана заввишки п’ять метрів, увінчаного скульптурою Нептуна, що виходить із моря.

А ще — два роки працювали на Вінниччині, облаштовували туристичний простір на замовлення одного місцевого підприємця. В результаті — створили там справжнісінький казковий замок, населений мультиплікаційними персонажами. Та й загалом — ідей і задумів було чимало, проєкт тільки-тільки почав розростатись, аж тут «почалося» — спершу ковід, потім — повномасштабна війна… Тож у творчі плани довелося вносити деякі не дуже веселі корективи.

Але, хай там як, сьогодні обійстя Котиків — знана локація не лише у Кровінці й околицях. Біля їхніх воріт, прикрашених парою закоханих «котиків» (за задумом скульпторів, котик-жених саме робить пропозицію кішечці-нареченій), частенько зупиняються туристи, подорожні та й просто зацікавлені люди, охочі сфотографуватись на тлі скульптурних дивовиж, котрі стають дедалі численнішими й різноманітнішими: то нова скульптурна лавка із родиною котиків з’явиться, то чарівна гостровуха пані Сова… Врешті ажіотаж проїжджих привів до того, що Котикам довелося облаштувати поблизу оселі спеціальну маршрутну зупинку — недарма у 2020 році сюди заїжджала Леся Нікітюк, знімаючи один із випусків свого тревел-шоу «Ле маршрутка», присвячений туристичним цікавинкам Тернопільщини.

Волонтерство від Котиків

Окрім педагогічної роботи і творчості, активно займаються Котики й волонтерством, співпрацюють із Русланом Стасюком, головою ГО «Тернопільська сотня 12». «Нам надсилають з Києва тубуси, гільзи. Ми їх тут доводимо до ладу, розмальовуємо. Потім їх продають на аукціонах чи дарують за великі донати, а виручені кошти ідуть на ЗСУ», — каже пан Олег.

«Живемо в такий час, що кожен із нас повинен, хто чим може, допомагати українській армії. І митці, художники — не виняток. А вже потім, коли настане мир, коли Україна переможе, можна буде знову будувати якісь довгострокові плани, думати про розширення творчих проєктів, про нові амбіційні ідеї, — додає пані Оксана. — Бо поки що усе це в нас — на певній паузі. Звісно, ми працюємо й тепер, потрошку щось творимо нове… Але справжній розвиток, справжній успіх у всіх нас, у всієї України іще попереду — ми, Котики, в цьому щиро переконані».

Уляна ГАЛИЧ.