Жила колись в одному селі одна причинна. Тиха, мовчазна, закупорена у власному світі наодинці зі своїм горем. Зла людям не чинила. Ходила селом і розчісувала свої пишні сиві коси. Починала чесати їх коло дому й поки доходила до краю села, акуратно заплітала косу. Верталася, розпліталася і знову йшла в інший бік.
Ішла недавно парком Топільче з роботи. Попереду — галасливе товариство: дві молодих сім’ї з дітками. Двоє чоловіків і одна жінка курили. У кожного в руці — пластикова літрова пляшка пива. Хлопчик років п’яти йшов поряд із дорослими, цвьохкаючи прутиком по травах обабіч доріжки. Друга мама несла маленького синочка на руках. Чоловік з-за її пліч дмухав...
Востаннє я вальсувала так років двадцять тому. Тепер це робити нема де і нема з ким. Чоловіки мого віку й кола спілкування до вальсу не надаються. А той дорослий статечний парубок витанцював мене до знемоги! З ним я забула про втому, про те, що весь день на підборах і що мені вже давно час додому…...
Останні два тижні я плачу і не можу спати ночами. І це при тому, що безмежно закохана, що хлопець, без якого життя собі не уявляю, кличе мене заміж.
Усе своє свідоме життя я заздрила дітям, які мали батька. Частенько засинала з мрією, що завтра ми з ним нарешті зустрінемося. Уявляла, як здивуються друзі, коли тато забиратиме мене із садочка. А потім ми підемо в парк на атракціони або у кафе поїсти морозива.
Наперед знаю, що більшість читачів «Калини» не зрозуміють мене й осудять. Але я не чекаю розуміння — просто розповідаю свою історію, що може стати уроком для інших жінок у тому, як не треба поводити себе з чоловіками.
Прочитала в «Калині» за 1 липня лист старенької жінки «За які гріхи мучуся?» — і подумалось мені, що, мабуть, не одна сім’я тепер підозрює свою матір в авторстві цього допису. Може, багато «турботливих» дітей уже й пиляють задурно своїх матерів за те, що газеті пожалілися.
Дорога «Калино», так тяжко мені на душі, а поділитися немає з ким, та й соромно. Хіба розкажу про своє горе тобі у листі.
