Ніхто не може точно передбачити, що чекає його завтра. Бо життя, хоч і мчить експресом, але не тільки прямою колією. Якої миті і куди поверне? А це залежатиме від вибору: кожний сам вирішує, як йому жити.

...За свої три з «хвостиком» десятки літ Василь не надбав ані сім’ї, ні того надійного ґрунту під ногами, який дає постійна робота. Втім, побутова невлаштованість у тому сенсі, який звично називається особистим життям, мабуть, мала свої причини. Ще юним тернополянин спробував смак злодійського «хліба» і опинився перед судом. Відбувся іспитовим строком, але уроку не засвоїв. Пізніше ще двічі опинявся на лаві підсудних за схильність «брати те, що погано лежить». За дрібні крадіжки його суворо не карали. Потрапив і під амністію...

Роки ж бігли нестримно. Вже й ті судимості були погашені — є така норма у вітчизняному законодавстві: людина, котра раніше притягувалася до кримінальної відповідальності, юридично вважається не судженою, якщо протягом певного терміну не «згрішила». За Василем ніби й справді нічого кримінального не помічалося. Принаймні ті, з ким йому доводилося спілкуватися, не кривили душею, характеризуючи молодого чоловіка позитивно. А що? Нікому не дошкуляв, як мовиться, дороги не переходив, не конфліктував. Мабуть, не всі з його найближчого оточення здогадувалися про Василеву пристрасть до наркотиків. Хто ж знав, то жалів молодого чоловіка: хвороба не така, щоб під дією медикаментів ураз відпустити. Василь потрапив на облік до лікаря-нарколога як особа, залежна від наркотичних засобів. Чи не ця згубна пристрасть і відкоректувала поведінку молодого чоловіка? На дозу ж потрібні гроші...

До дня його народження залишилося менше місяця. Літньої ночі він вирушив у центр Тернополя. Чому вирішив у темряві блукати пустими вулицями? Яких пригод шукав? Може, й сам достеменно не знав, поки не помітив припарковану біля багатоповерхівки іномарку. Підійшов ближче, зазирнув у салон. На сидіннях нічого не запримітив. Уважно оглянув панель. Автомагнітола зацікавила...

Обвів поглядом безлюдний двір, темні вікна. «Ніби нікого не видно», — полегшено зітхнув. Проникнути в салон легківки зумів швидко і безшумно. Від’єднати магнітолу від панелі також вдалося легко. Задоволений від успіху, поспішив додому. Зранку, не дуже й торгуючись, збув викрадену «музику» якомусь чоловікові на ринку.

Досвіду продавати чужі речі злодій уже набув. За кілька днів до того зумів тишком-нишком витягти з чужих «Жигулів» акумулятор. Тоді теж орудував уночі. Зранку ж господар автівки «незлим тихим словом» поминав невідомого злодія, коли помітив відкриті дверцята й піднятий капот і відсутність акумулятора. Невдовзі Василеві пальці знову серед ночі вправно длубалися під катопом іншого ВАЗа, також знімаючи акумулятор.

З кожною новою вилазкою Василь приносив те, за що потім отримував жадані гривневі купюри. Як правило, діяв під покровом ночі — за звичною схемою. Кілька злодійських маніпуляцій — ще одна автівка залишилася без акумулятора. Прихопив і ключ запалювання та бачок для води. Власник іншої легківки спокійно спав, не підозрюючи, що вночі став жертвою автозлодія. Зранку ж чоловік вийшов у двір, плануючи злити гальмівну рідину. Підняв капот — і завмер від несподіванки: де ж акумулятор?.. Марно шукав той водій і ящика з інструментами.

Літо — пора відпусток. Для всіх, окрім злодіїв. Міліцейська статистика засвідчує, що саме в час, коли люди прагнуть відпочити, крадії активізуються. «Чистять» залишені без нагляду квартири, будинки. До цієї напасті торішнього літа в Тернополі додалася і серія автокрадіжок. Правоохоронці здогадувалися, що в автомашинах, звідки зникали більш-менш дорогі речі, орудував один зловмисник. Час скоєння злочину, обстановка на місці, спосіб проникнення вказували на один «почерк». Василь не міг не розуміти, що його шукають, але вірив у злодійський фарт. «Відпочивши» день-другий, знову вночі вибирався у місто.

«Викрадено автомагнітолу», — написав у заяві до міліції мешканець обласного центру. «Крім «музики», злодій забрав два динаміки, — скаржився інший потерпілий. Дорожньої сумки, сонцезахисних окулярів та акумулятора не знайшов зранку в своєму авто ще один тернополянин. А Василь увійшов в азарт. Відкрутивши жадану автомагнітолу, прихопив і пакети з жіночою білизною, завдавши збитків на суму майже півтори тисячі гривень. Іншого разу, крім автомагнітоли, навіть м’яч забрав. Навіщо? Виручки — щербата копійка, а спортом займатися не збирався. «І сам не знаю, — знизував плечима підсудний. — За звичкою, виходить...»

Звичка липких рук спрацювала і в незвичний для нічного автозлодія час. Тинявся якось обідньої пори біля автозаправки, де загальмували «Жигулі».

...Водій, прямуючи до обласного центру, мусив зупинитися, відчувши, що з колесом щось сталося. Подумав, що проколов шину. Клопітна справа замінювати колесо. Зосередився на цьому, забувши замкнути дверцята. Василь же пильно спостерігав за ним. Варто було чоловікові трохи відлучитися, як молодик метнувся до авто. Схопив барсетку і миттю накивав п’ятами.

Зазирнув у чоловічу сумочку. Вийняв гроші. Перелічивши, задоволено всміхнувся. Ще б пак! Його здобиччю стали сто євро та більше тисячі гривень. Документи його не цікавили. Шпурнув, не витягуючи із сумочки, під ноги.

Водій «Жигулів» ще не підозрював, що поки він займався колесом, то його барсетка опинилася в руках злодія. Втратити немалі гроші болісно, а втратити документи, серед яких паспорт, автоцивілка, реєстраційні свідоцтва на транспортні засоби, — ще й клопітно, бо процес відновлення документів ой який непростий. Щоправда, тут йому пощастило.

Охоронець одного з підприємств, поспішаючи зранку на роботу, помітив на узбіччі дороги барсетку. Зазирнув — чиїсь документи. Зателефонував чоловіку, чиє прізвище фігурувало в паперах, і повідомив про знахідку.

З дня Василевого дня народження минуло два тижні і тиждень — з часу останнього автозлодійства. Працівники міліції «вирахували» автокрадія і затримали. Опинившись на лаві підсудних, Василь (з морально-етичних міркувань ім’я змінено) не заперечував вини у скоєнні загалом чотирнадцяти крадіжок. За вироком суду він має провести в ізоляції від суспільства три роки.

...З якими почуттями засуджені йдуть на етап? Немало їх, розкаюючись під час розгляду справи, запевняють, що добре засвоїли урок і повороту на манівці не буде. З якими почуттями, відбувши строк, вийде на волю Василь? Яким буде його майбутнє? Кожний вирішує сам, як йому жити...