Коли під будинком зупинилося таксі, мати переконалася, що син справді вирушає з дому. А куди?

— У Вінницю на роботу, — кинув він їй, уточнивши, що спершу поїде на залізничний вокзал, щоб купити квитки.

Син, вмостившись на пасажирському сидінні, закрив дверцята. Таксі плавно рушило з місця. А мати почувалася так, наче тяжкий камінь впав на плечі. Щось тривожило душу. Набрала телефонний номер дівчини, з якою її Роман зустрічався тривалий час. Взаємини їхні видавалися серйозними. Навіть до бабусі в село не раз навідувався разом з подругою.

Линули довгі гудки — ніхто слухавки не брав. Надвечір їй зателефонувала схвильована мати тієї дівчини і сповістила, що син кудись забрав її доньку і ніхто не знає, куди й навіщо. Години через три обидві жінки знову вели телефонну розмову. Так мати дізналася, що її син і дівчина повертаються в Тернопіль — їдуть у таксі з віддаленого району, де мешкала його бабуся. А невдовзі жінка довідалася, що її Романом зацікавилися працівники міліції. Стривожилася, бо збагнула, що сталося щось недобре.

Роман зразковою поведінкою, на жаль, похвалитися не міг. Хоча в побуті нічим недобрим ніби й не відзначався, але біографію собі встиг суттєво зіпсувати кримінальними витівками. Ще неповнолітнім на чотири роки потрапив за грати. Пізніше «нагрішив» у сусідній Івано-Франківській області. За скоєння розбійного нападу та інших злочинів суд відміряв йому шість із половиною років позбавлення волі. Здавалося б, дорослий чоловік врахував і новий урок, і не забув отриманого в юності. Бо поводив себе так, що звільнили умовно достроково — не відбув у колонії більше десяти місяців. Повернувся додому — треба якось влаштовуватися, ще й утримувати до повноліття дитину. А поріг тридцятиліття вже переступив. Розмінявши сороківку, мабуть, задумався і над налагодженням особистого життя. Принаймні почав зустрічатися з дівчиною, котра неподалік Тернополя винаймала житло.

Особисті взаємини — річ делікатна. Десь щось не те — і розходяться стежки-дороги. Скільки разів так стається... Роман, якщо вірити його словам, мовленим під час судового розслідування, літнього дня вирушив на таксі до своєї колишньої дівчини, щоб поговорити з нею. Казав, що привітався з господинею і чемно попросив дозволу зайти в кімнату до її квартирантки. Дівчині ж, наполягав підсудний, запропонував подорож у таксі до його бабусі, але почалася сварка. «Почувався дуже обуреним, — твердив він. — Дав ляпаса, бо вона мене спровокувала. Опісля заспокоїлася і сіла в авто».

Роман змальовував картину майже безтурботної подорожі. Майже, бо дорогою трохи сварилися і сперечалися. А вже там, на місці, викладав свою версію молодий чоловік, кілька годин без конфліктів удвох обговорювали взаємини. Помирилися і вирушили в зворотну путь. Для нього, переконував він суд, було громом з ясного неба, що дівчина звернулася в міліцію.

Насправді перебіг подій мав інший характер. Зовім не безхмарний. Про те, що реально відбулося того літнього дня, свідчили потерпіла і свідки. Кожне їхнє слово викривало Романа, зривало з нього маску безвинності.

...Повертаючись додому, дівчина помітила таксі, в якому сидів молодий чоловік. Швидко забігла в будинок, щоб уникнути зустрічі з ним. Та Роман її помітив і зайшов у кімнату вслід. Від нього пахло спиртним. Розмовляти бажання не мала — попросила вийти з будинку. Якби ж то він послухався... Схопив за руку і почав тягти на вулицю. Опиралася. Роман же, тримаючи її за волосся та одяг, штовхав. Так силою і випхав потерпілу на вулицю. Не втрималася на ногах — впала на коліна, а Роман ні на що не зважав. Тяг її доріжкою до хвіртки. Закричала...

Господиня виглянула у вікно, почувши голосне квартирантки «Допоможіть!» Помітила, що Роман, вхопивши дівчину за волосся, заштовхнув у таксі. Перед тим, як опинитися в салоні легківки, вона ще зуміла дати сусідці до кімнати свій мобільний, попросивши, щоб та викликала міліцію, зателефонувала її матері й оповіла те, що сталося.

...Водій звернув увагу на закривавлений ніс дівчини. «Нічого серйозного», — заспокоїв його пасажир і вказав напрямок руху. Асфальтівка стелилася під колеса, намотуючи на спідометр кілометри.

— Зупиніться, випустіть мене, — плакала пасажирка.

— Ніяких зупинок. Тисни на газ, — наполіг молодий чоловік. — Усе нормально...

Водій бачив, що на задньому сидінні між пасажирами відбувається шарпанина.

— Роман узяв мою сумочку, — свідчила дівчина. — Витяг гаманець з грішми. Узяв собі двадцять гривень.

За ці гроші в сільському магазині він купив пляшку горілки і пляшку води. Дорогою до бабусиного обійстя ковтнув оковитої — кілька разів з «горла». Загальмували біля потрібної хати. Роман показав водієві коротку дорогу до траси: кудись відійшов, не оплативши поїздки. Заборговані гроші, правда, віддав через кілька днів.

На дівочому обличчі яскравіли свіжі синці, з носа скрапувала кров.

— Старій скажи, що впала, — звелів Роман, завівши дівчину до кімнати. Замкнувши двері, вийшов геть. Побита дівчина відчувала біль. Навіть упала, знепритомнівши, коли через кілька хвилин Роман повернувся і наказав йти за ним. Отямилася, а він уже тяг її за руку.

— Дуже болить побита голова, — поскаржилася дівчина. — Мені би в лікарню...

Захмелілий Роман того прохання ніби й не чув. Заштовхав її до сараю і закрив двері. Стрепенулася, коли з подвір’я долинула розмова таксиста з Романовою бабусею. Чоловіча рука міцно затисла її рот, не даючи змоги крикнути.

— Де ваш внук? — допитувався водій. — Він винен мені гроші.

— Хіба я знаю? — мовила старенька. — Кудись удвох пішли...

Чи ж могла подумати, що внук влаштував дике безглуздя — своєрідне сафарі на дівчину. Він кілька годин утримував побиту полонянку під замком. Зболена дівчина важко дихала. Ох і тяжкою виявилася рука молодого чоловіка. Довелося лікуватися, отримавши переломи вилиці, кісток носа та гайморової пазухи. Ці тілесні ушкодження судово-медична експертиза кваліфікувала як травми середньої тяжкості, котрі призвели до тривалого (більше 21 доби) розладу здоров’я. Та це сталося пізніше, а того злощасного вечора «бранці» довелося витерпіти словесні образи, довго благати Романа, щоб відпустив її, обіцяючи, що в міліцію не звернеться.

Вдалося вмовити, коли запевнила, що зателефонує своїй матері і попросить її мовчати. Роман позичив у бабусиного сусіда мобільний телефон. Дослуховувався до кожного слова розмови жертви з її матір’ю.

Хоча дочка запевнила, що все гаразд, але материнське серце годі обманути. Воно вирізняє найтонші нюанси, наче чує не слова, а бачить те, що відбувається з донькою насправді. Сталося ж щось лихе. І коли їй зателефонувала сусідка дочки по квартирі, мати прийшла в міліцію.

Аби Роман нічого не запідозрив (хто знає, що би утнув, дізнавшись, що його розшукують), заспокоїла його: все тихо. Тим часом під’їхало таксі, яке викликав сусід, і молоді люди вирушили в Тернопіль. Їхали мовчки...

Юридичну оцінку діям Романа (треба додати, що це ім’я з морально-етичних міркувань змінено) дав суд, визнавши винним у пограбуванні, умисному заподіянні тілесних ушкоджень, які хоч і не були небезпечними для життя, але на тривалий час розладнали здоров’я потерпілої, та незаконному позбавленні волі людини. За гратами засуджений має провести 4 роки.

...Себе від себе застрахувати складно. Здавалося б, перегорнула доля чисту сторінку, аби лягли на неї рівні рядки життя. Та ні, перекособочилися...

Ігор ЗОЗУЛЯ, прокурор відділу прокуратури області,