Нині люди нарікають на життя, кажуть, що біда. Хочу розповісти, яке було життя за СРСР, і прошу надрукувати це в газеті, щоби молодь прочитала.

Коли я був малий, нас було шестеро душ. Мій батько носив пошту в Цвітовій, Ріпинцях та Помірцях і 6 км йшов до Трибухівки за нею. А як приніс, то мусив рознести по селах. У кінці року дали за роботу 50 кг шушавиці. Мусили змолоти, бо не мали що їсти. Мама тоді зварила вареників, то не годен було й одного з’їсти, бо давилися.

За селом трактор орав стерню. Мама каже: «Ти малий, то біжи по колоски, назбирай, а я змелю на жорнах». І я пішов, назбирав жменю колосків. Як надійшов якийсь чоловік, як врізав мені по сідничках, то я тиждень не міг сісти. Вже їсти не хотів, а дивився, щоб яблуко впало — і з’їсти. Мама сама по колоски не йшла, бо якби її зловили, то судили б за 10 колосків на 10 років тюрми.

Треба було здати державі яйця, м’ясо, гроші на позику. А держава тобі нічого не платила! Коли ж не вистачило 2 кг м’яса до норми, то прийшов до нас якийсь чоловік без одного вуха і забрав цілу козу. Сказав, що буде решта на другий рік.

А взуття яке було? Тато зробив дерев’яники, щоб я ходив до школи. Та я мусив чекати, щоб брат прийшов зі школи і скинув куфайку, а я одягнувся...

Отаке було наше життя. А тепер на пай дають від 6 до 10 ц зерна, і пенсію, і хто на роботі — зарплату. А ще нехай люди пригадають собі, як давали пенсію половину на півроку і зарплату стухлими продуктами. Казали тоді, що нема грошей, а в той час прем’єр-міністр гроші зібрав і поїхав за кордон. Аж коли Ющенко став прем’єром, відмінив той бартер і дав людям пенсію та зарплату, і досі виплачують, як за годинником.

Тож, дорогі люди, думайте, за кого голосувати, щоби не вернулися старі часи. І пам’ятайте: хто не знає минулого, не збудує майбутнього!