Усе своє свідоме життя я заздрила дітям, які мали батька. Частенько засинала з мрією, що завтра ми з ним нарешті зустрінемося. Уявляла, як здивуються друзі, коли тато забиратиме мене із садочка. А потім ми підемо в парк на атракціони або у кафе поїсти морозива.
Потім я вірила, що тато проводжатиме мене в перший клас. На голові у мене будуть великі білі банти, батько купить мені найкращий букет для вчительки. Але й на шкільне свято він не з’явився. Ввечері я довго й невтішно плакала. Просила маму знайти його, зателефонувати йому, а вона заспокоювала мене вигаданими поясненнями про важливу роботу та далеке відрядження на інший кінець світу.
У школі я вчилася добре. Мені хотілося вірити, що одного дня тато зазирне у мій щоденник і не розчарується. Я таки продовжувала чекати його, хоча більше не наважувалася говорити про батька з мамою. А вона й не знала, як все можна розповісти чи пояснити дитині.
Уже дорослою я дізналася, що він не хотів мого народження. Покинув маму вагітною. Вона у сльозах ходила до його матері, просячи врозумити сина, але та вигнала її з дому. Більше того, моя бабуся, як з’ясувалося, працювала продавчинею в магазині, де ми не раз купували продукти. Ніколи ні вона, ні інші батькові родичі не призналися до мене, не поцікавилися, як я живу, чи маю у що вдягнутися, що їсти. Всі були до мене абсолютно байдужі, хоча зовні я дуже схожа на свого тата.
Хочу, щоб ці мої слова прочитали такі самі «забудькуваті» родичі, як мої. Не повторюйте чужих помилок, згадайте про своїх онуків чи дітей. Вони не винні, що народилися поза шлюбом, що їхні батьки посварені чи розлучені. Через гріхи дорослих не повинні страждати світлі душі хлопчиків та дівчаток. Забудьте про свої принципи, конфлікти та образи і подаруйте дитині любов, тепло, відчуття потрібності в цьому жорстокому житті.
МАРІЯ
м. Тернопіль
P.S. А тато у мене все ж з’явився. У дев’ять років. Не рідний, але найкращий у світі.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте