Восени тернополяни зможуть ознайомитися з творчістю уродженця Тернополя, що згодом замешкав у Польщі, Корнеля Філіповича. Переклад «Провінційного роману» репрезентує лановецький літератор Юрій Матевощук.
Цьогоріч у жовтні мине 102 роки від дня народження майстра коротких літературних форм, поета, прозаїка та сценариста Корнеля (Іллі) Філіповича. Народився він у нашому місті, а наприкінці Першої світової з батьками переїхав до Цешина (Польща). Там і прожив решту свого життя. Вів насичене письменницько-громадське життя: самвидав, «міграція» між різними літературними угрупованнями молодих літераторів того часу, демократична опозиція, ПЕН-клуб. Відбув концтабори.
Через роки він повернувся в Тернопіль, щоправда, уже в перекладах. «Провінційний роман» українською завдяки старанням Юрія Матевощука вийде в серії «Ergo», яка цікава тим, що поєднує в одному виданні поезію й прозу. Тож «Провінційний роман» у нашому випадку — це повість «Провінційний романс» (розповідь про поета з Варшави Фабіана Мілобреського, який приїхав на поетичний вечір до одного провінційного містечка та друга) і остання прижиттєва збірка поезій Філіповича «Скажи це слово».
Про ідею перекладу, візит синів Філіповича на репрезентацію, інші переклади говоримо з перекладачем Юрієм Матевощуком.
— Юрію, чому Філіпович?
— Якось випадково мені до рук потрапила книжка в бібліотеці Юрка Завадського, взяв прочитати, а потім так сподобалося, що вирішив перекласти. Також одним із мотивуючих факторів було те, що Філіпович народився в Тернополі, а про нього, напевно, лише деякі тернополяни знають. Тому це ще як свого роду намагання пригадати і донести цю інформацію, щоб люди знали, що на Тернопільщині не лише Словацький родився, а й Філіпович. Правда, довго він тут не жив. Але сам факт заслуговує уваги.
— Які труднощі виникли під час перекладу?
— Різне було. Та основне, що мав у кого консультуватися, тому все ок. Найважче було з перекладом деяких страв, які готувала Ельза (одна з головних героїнь повісті).
— Що нового відкрив і що запозичив для власних творчих задумів?
— Чому можна повчитися у Філіповича, так це писати простими короткими, але влучними реченнями. Також дуже сподобалася друга частина книги: добірка поезій «Скажи це слово». Це всього лише друга поетична книжка автора, але вона дуже сильна. Класичний польський верлібр, я б так сказав, але деякі вірші дуже філософські та чуттєві.
— Що можуть почерпнути для себе читачі із цієї книги?
— Загальне сприйняття світу, не завжди рожевого, як здається, а часто справедливого, де кожна дія має свій результат.
— Перший і єдиний, принаймні, наскільки мені відомо, переклад Філіповича українською, був виданий у «Дніпрі» ще за СРСР. Яка ситуація з перекладами цього автора нині?
— Філіповича перекладали також Наталія Лобас (зокрема, поезії) та Сергій Ткачов (оповідання «Рідкісний метелик»). Також Олександр Бойченко переклав нарис «Маємо Польщу». Це все, що мені відомо, окрім згаданого видання за часів СРСР. Але знаю точно, що «Провінційний роман» — це перше в Україні повноцінне видання українською мовою!
— Чи плануєш продовжувати роботу над перекладом інших текстів автора?
— Ще не знаю, але, думаю, як поїду до Польщі у жовтні на фестиваль, то обов’язково куплю собі в оригіналі кілька книг Філіповича і, можливо, ще щось перекладу.
— До речі, перше представлення твого перекладу буде в Польщі чи спершу поїдеш на Львівський книжковий форум?
— Ні, спершу у Львові. Думаю, що можливо опісля форуму наступним пунктом таки буде Тернопіль. Хотілося б, щоб сини Філіповича приїхали до Тернополя на репрезентацію.
— Як вийшов на них?
— Спілкувався з ними щодо авторського права Юрко Завадський. Тож як дізналися, що в Тернополі виходить книжка їхнього батька, дуже зраділи.
Прокоментуйте