Проведене минулого вівторка, 20 жовтня, розширене засідання виконкому Тернопільського обласного відділення НОКу України за участю керівників місцевих спортивних федерацій виявилося доволі конструктивним. Учасники розмови дійшли спільної думки про те, що необхідно врешті-решт перестати миритися з байдужим ставленням владоможців до потреб прихильників здорового способу життя.
Тон дискусії задали перший заступник голови відділення Віталій Ігнатенко та ще один заступник, голова обласної федерації футболу Володимир Мариновський. У тому, що держава з кожним роком все менше звертає увагу на розвиток фізичної культури та спорту, переконані обоє, значна частка вини і самих працівників галузі. Марно очікувати на розчинені навстіж двері, навіть не постукавши в них. Особливо, коли необхідно з усіх сил «грюкати».
Яскравий стосовно цього приклад — ставлення влади до розвитку аматорського футболу. Вкотре вже чи не половина районних рад не може відшукати мінімально необхідних ста тисяч гривень для участі своїх команд в обласному чемпіонаті. А для реконструкції музею в напівпідвальному приміщенні (нехай не ображаються ні в чому не винні діячі культури) і мільйон знаходиться. Чи не тому, що футболістам із мінімально виділених коштів просто не має чим поділитися, а ремонтні роботи завжди надаватимуть значно більше можливостей для зловживань.
Подібних фактів можна навести безліч. На Закарпатті, скажімо, цього року спорудили не мало не багато — чотири десятки міні-футбольних полів зі штучним покриттям. У нас — жодного за останні кілька років. А про те, що Тернопіль — єдиний обласний центр, який не має універсального критого спортивного комплексу, якось уже і незручно згадувати. Всі разом задовольняємося виправданнями чергових нових «господарів краю» про відсутність коштів, так жодного разу і не запитавши чиновників, що вони зробили для того, аби постаратися їх відшукати.
З інфраструктурою і матеріальною базою зразка кінця минулого століття, зрештою, ще можна було би з горем пополам змиритися. Нехай уже талановитий вихованець обласного ФСТ «Колос», стрибун у довжину Сергій Крук із Лановеччини, закривши очі, взимку і далі летить «у стіну» стародавнього манежу національного педагогічного університету. А інший молодий педагог із сільського товариства Іван Панасюк із Збаражчини не метає диск далі за шістдесят метрів. Лишень би виділяли хоча мінімально необхідні кошти для функціонування галузі. Та з року в рік, попри галопуючу інфляцію, звичною стала пісня: «На рівні попереднього бюджету». Протестувати тим часом нікому. Кожен переймається хіба власними меркантильними інтересами, побоюючись, що у формально правовій і незалежній державі навіть натяк на критику обернеться зменшенням порції «масла» на індивідуальному «бутерброді». Дарма, що через десять років після Помаранчевої революції молодь віддала сокровенне — життя — ще й під час Революції Гідності.
Одне слово, учасники зібрання одностайно вирішили: миритися з подібною ситуацією досить. Відразу після обрання нових складів місцевих рад конче необхідно ставити перед владою питання руба: працюємо «на аптеку» чи на зоровий спосіб життя. Три найактуальніші проблеми: турбота про належну матеріально-технічну базу, виділення необхідних коштів для забезпечення розвитку фізичної культури і спорту та наведення елементарного порядку з правом власності на існуючі спортивні об’єкти. Стосовно останнього, то не просто не сміх, а — суцільний «гріх».
Навіть єдину в Україні санну трасу в Кременці намагаються поставити поза законом через формальні причини. Не можна, виявляється, проінформували голова обласного ФСТ «Колос» Георгій Гунтік та віце-президент Федерації санного спорту України, директор Кременецької ОДЮСШ Анатолій Малищик, віддати землю громадській організації. Марно, що арена санкарів була на законних підставах зведена раніше, ніж цю місцевість визнали заповідною зоною.
Фото автора
Прокоментуйте