У бомбосховищі містечка Мар’їнки на Донеччині я розкопала з купи брудного одягу дитячі малюнки з написами «З нами Бог і Україна!», «Ми за мир!»… Саме такими маленькі українці підтримують наших бійців. Проте священнослужитель і волонтер Олег Ткаченко зі Слов’янська запевняє, що тут військові не стояли. Можливо, малювали місцеві діти, переховуючись від обстрілів. Та кого спитаєш? Мар’їнка порожня.
У багні пропаганди
У цьому райцентрі, що межує з Петровським районом Донецька, до війни було майже десять тисяч населення. На одного мешканця тут припадало 50 квадратних метрів зелених насаджень — це в два з половиною рази більше від міжнародної норми. Славилась Мар’їнка і халвою тутешньої харчосмакової фабрики. Не лише в Україні, а й у світі. Але це було до війни.
…Бої за містечко, як ми знаємо з новин, точилися запеклі. Окупанти й українські війська кілька разів висмикували Мар’їнку одні в одних. Звільнили її торік у серпні, проте періодично сюди прилітають із Донецька смертоносні сюрпризи від його тимчасових господарів. І продовжують відстоювати Мар’їнку наші військові та волонтери. Бої за «окуповану» антиукраїнською пропагандою свідомість мар’їнців тривають. Першими перемогами вже можуть похвалитися групи військово-цивільного співробітництва Збройних сил України. Вони налагоджують зв’язки між населенням і військовими, моніторять ситуацію, роздають гуманітарну допомогу, відновлюють інфраструктуру.
— Тут люди втомилися від обіцянок, що скоро буде легше, — каже підполковник Олександр Гвоздков. — Ми не обіцяємо нічого — просто закочуємо рукава і працюємо. Діями доводимо, що не все так погано, як глаголить пропаганда. Ми відновили водопровід, хоча поки люди мають лише технічну воду. Будемо закуповувати очисні фільтри для неї. За нашої участі відновлені лінії зв’язку мобільних операторів. Тепер ремонтуємо газопровід. Робимо все, що можемо, і навіть більше…
Однак інформаційна війна проти України настільки жорстока, що «відбити» Мар’їнку та інші «сірі» міста й села поки не вдається. Адже вся інформація в зону надходить із засобів масової інформації «ДНР» і Росії. Аналогів їй нема. У Мар’їнці ми не побачили жодного газетного кіоску. Лише на пошті можна купити пресу. Теле- й радіоефіри замулені антиукраїнською пропагандою. Вона настільки майстерно «виткана», що вже після кількох годин перегляду телебачення чи прослуховування радіо треба виймати з вух «вату», бо мізки починають замулюватися. Непомітно для себе можна стати «ватником» — так називають проросійськи налаштованих людей, жертв антиукраїнської пропаганди.
…Військові говорять про проблему з ретрансляторами, які посилювали б сигнали з України. Нема технічних можливостей заглушити ворожі сигнали. Тож людям треба дати хоча б альтернативну інформацію. Тому офіцери військово-цивільного співробітництва партіями завозять українські газети в прифронтові міста та роздають їх. Стараються втамувати інформаційний голод у наших бійців на позиціях. Там, кажуть, хлопці зачитують газети до дір.
Пиріжки з… «ватою»?
Під руїнами райвідділу міліції, що його свого часу розстріляли з танка наші бійці, викурюючи кількох особливо впертих сепаратистів, зустрічаємося з військовими 14-ої бригади. Вони везуть нас до якоїсь хати. За брамою, посіченою осколками, розташована позиція наших захисників. Місцевий мешканець запропонував їм пожити тут і підгодовує маминими пиріжками.
Заступник командира «Ураган» розповідає, що саме сьогодні делегація мар’їнців приходила цікавитися, кому надіслати подяку за те, що в містечку нарешті спокій та порядок. Тож у присутності журналістів «Ураган» вручає воякам грамоту від командування за добру поведінку, адже їхні попередники порядністю не грішили.
Пастор Церкви християн віри євангельської Сергій Косяк частує бійців пиріжками з молитвою:
— Я маю велику честь стояти зараз і молитися Тобі, Боже, за наших воїнів. Хай прийде віра і могутність сили Твоєї в їхні дух, серце, розум. Прошу в тебе перемоги над гріхом, над злом…
Відтак котрийсь із хлопців пропонує помолитися «Отче наш». Пастор голосно промовляє і цю молитву. Потім наголошує, що пиріжки смажили місцеві жінки. І це не просто пиріжки, а прояв любові.
Пізніше Сергій нам розповість, що ця випічка — місточок між військовими і місцевим населенням. Своєрідна тактика бою за Україну в обпалених війною серцях. Волонтери приносять людям продукти на пиріжки і пояснюють, як важливо відповідати ближньому добром. Іншими словами, пастор і його однодумці спонукають і людей, і військових жити за біблійним правилом: хто в тебе каменем, ти в нього — хлібом. І хай перші пиріжки ще подекуди з «ватою», та поступово вони стають їстівними і навіть смачними. Добро породжує добро.
Хлопці беруть рівно стільки пиріжків, скільки з’їдять, щоб іншим залишилися, і показують нам свою обитель: «Сепар TV» — дверцята на горищі, з яких спостерігають за ворогами; крупнокаліберну «Дашку»; опудало днювального в саду; виставку гільз та осколків від снарядів. Коло них дрімає кудлатий пес Фунтик, чого не скажеш про сепаратистів. Із бліндажа за хатою видно їхні позиції. До них усього 250-300 метрів.
* * *
А втомлені війною люди вкотре приходять до християн віри євангельської за гуманітарною допомогою. Сергій Косяк укотре пояснює їм вищу мету місії — оздоровити суспільство.
— Після цього, що сталося, його вже не оздоровиш, — кидає йому як докір одна жінка.
І Сергій розповідає притчу про те, як Христос воскресив Лазаря. Усі слухають, але не всі розуміють, про що йдеться.
— Мар’їнка і наша Україна зціляться, навіть якщо будуть мертвими, — завершує Сергій. — Ми тут, щоби дати вам віру в це.
…Потім я ще не раз згадаю ці слова. Коли бачитиму вигорілу вщерть триповерхівку, в якій загинули відразу тридцятеро людей. Коли зайду в магазин із майже порожніми полицями. І коли натраплю в захаращеному бомбосховищі на дитячі малюнки про мир. У Мар’їнці всі за мир, але не всі за перемогу України. Тож бої тривають…
Фото авторки
P. S. Останнім часом у Мар’їнці та поблизу неї знову гаряче. Бойовики обстрілюють наші позиції з гранатометів, зенітних установок та стрілецької зброї.