Нині є чимало праць, досліджень та псевдодосліджень про Голодомор. А чи відомо вам, що вперше Захід дізнався про Голодомор із репортажів кореспондента газети The Manchester Guardian Малкольма Магеріджа.
Уперше він побував у Союзі в 1932 р. Наступного року, почувши про голод в Україні, знову вирушив у «країну робітників і селян», але цього разу радянська влада не санкціонувала візиту.
Ця поїздка змінила життя і світогляд журналіста. Його самого змінила значно більше, ніж це могли зробити побачені жахіття Голодомору. Три його репортажі у манчестерській газеті, хоч і вийшли у скороченому вигляді, стали першими на Заході свідченнями про жертви комуністичної політики та масштаби Голодомору. Але не всі хотіли правди. Вражає те, що саме ці публікації ─ про Голодомор в Україні, стали причиною того, що він втратив роботу, йому відмовляли у візах, ефірах, робили героєм карикатур. Ба навіть більше — чоловікові в буквальному розумінні слова плювали в обличчя. Рука Кремля сягнула і Манчестера.
А тепер зовсім інша історія. Цієї осені в одній із книгарень Тернополя придбав книжку Сигізмунда Мироніна «Голод на Руси», видану в Москві. Бачив її кілька років тому, але не вважав за доцільне витрачати кошти на московські версії, а тут — розпродаж. Ось лише назви деяких розділів: «Голодомор» как националистический проект», «А сколько же было жертв «голодомора»?», «Меры совесткого правительства по ликвидации голода», «Коллективизация была необходима. Голодные призраки НЭПа». Виявляється, що «подленными авторами подмены этих понятий (голоду на Голодомор. ─ Я. Д.) были украинские националисты, эмигранты второй волны, которые с 1945 по 1952 г. совершали кровавые акции на территории Западной Украины, …прислужники нацистов». Коментарі зайві. На думку Сигизмунда Сигизмундовича, Сталін нікого не хотів морити голодом, а істинна причина смертей — хаос НЕПу і черговий геополітичний «тупик России». Зазначу, книжка написана не цього року і не тепер, у час гібридної війни, а в 2008 році.
Разом із шаленою брехнею російської пропаганди ми бачимо чергову геополітичну безвихідь Росії. Хтозна, чи не фатальну…
Ярослав ДЗІСЯК, історик.
м. Чортків.
Фото з вільних джерел