Часто ми чуємо настанови, що старшого від себе треба поважати, зі старшим не можна сперечатися, старший — взірець для молодшого. І так, напевно, мало би бути. Але чи завжди є?
Не кожній людині в поважному віці притаманні такі цінності, як доброта, милосердя, любов, щирість… Тож, щоб вимагати доброго від молодшого, передусім треба подумати: а що доброго я зробив у житті, чи заслуговую поваги до себе?
Людину не можна ображати. Чи молода вона, чи старша — не має значення. Всі люди можуть помилятися. Не раз спостерігала, як сваряться, приміром, дві жінки, обмінюючись нецензурними словами. А коло них бавляться діти і все це слухають. Наступного дня ті самі жінки, але вже дуже культурні, сидять на лавочці й тихо розмовляють. Раптом повз них пробігає хлопчик і матюкається. І вони обидві починають дитину сварити: де ти, мовляв, такого навчився?! Вже не пам’ятають, що було вчора.
Взаємоповага повинна бути між усіма. Коли людина в поважному віці ображає молодшого від себе і ще каже, що вона має на таке право, то це — абсурд. Заповідь Божа «Люби ближнього свого, як самого себе» має регламентувати стосунки між усіма людьми, незалежно від віку.
Марія КУЧМА
м. Бережани.
Фото з вільних джерел