Сьогодні Даринка прокинулася раненько. У віконці ледь-ледь сіріло. У напівтемній кімнаті стояла тиша. Навіть кіт із чудернацькою назвою Ліліпутик не муркотів своєї улюбленої пісеньки. Напевно, переглядав солодкі котячі сни.
«Чарівна ніч минула», — подумала дівчинка. На її блідому личку майнула сумовита усмішка. Настав світанок. Той неповторний час, якого з нетерпінням чекають усі українські діти. Вони готуються до нього заздалегідь: роблять гарні вчинки, допомагають батькам, ведуть себе чемно і стримано, розучують вірші й пісеньки, щиросердечно моляться. А ще пишуть листи єдиному і таємничому виконавцю всіх дитячих бажань — святому Миколаю. Адже він як ніхто знає всі дитячі мрії, бачить вчинки, розуміє жалі. І однієї грудневої ночі кожного року щедро обдаровує їх подарунками.
Серце Даринки забилося, мов пташечка. Вона сіла в ліжку і стала прислухатися. Та в кімнаті й у всьому будинку стояла мертва тиша, лишень годинник на стіні вицокував свою невпинну пісню.
«Невже святий Миколай не одержав мого листа?» — майнула думка в білявій голівці. Дівчинка глянула на подушку. Відчула: під нею щось є. Бажання якнайшвидше дізнатися, що там, переповнювало її, але водночас щось стримувало, не давало поворухнутися. Сльози навернулися на очі. Своїми думками вона перенеслася в квітучу весну, коли їй виповнилося шість років. Тато тоді підніс її високо-високо, майже до стелі, вона навіть торкнулася до неї своїм великим білим бантом. Тоді тато назвав її принцесою. Мама була щасливою і сміялася, бабуся витирала сльози радості, а подружки Олеся і Галя заздрили, що в неї такий красивий і сильний тато. Даринка завжди звіряла йому свої найбільші таємниці, він знав стільки різних ігор, забав і пісень. Найкращий тато у світі!
Вперше Даринка почула слово «війна» в магазині, куди вони з мамою зайшли, щоби купити продукти. Чужа тітка сказала, що почалася війна — і її сина забрали. Дівчинка хотіла запитати в мами про те, хто така війна і чому вона забирає людей, але забула, бо вони зустріли в магазині мамину знайому, розговорилися. А потім вона просто забула.
Того дня, коли тата забрали на війну, Даринка не забуде ніколи. На вулиці був такий вітер, що, здавалося, він шмагає не по обличчі, а по серці. Тато обняв доньку, притиснув до себе, а потім, поцілувавши, усміхнувся і сказав:
— Чекай мене, мала!
Тоді Даринка подумала, що вона вже не мала, адже все розуміє. Тато усміхається, але очі в нього сумні. І мама плаче, і бабуся…
* * *
…Багряна заграва, яка ще кілька хвилин тому разила очі, щезла. Настала темінь і лише вдалині гуркотіло. Але і цей гул віддалявся та врешті-решт затих. Мирон підняв голову. Небо всіялося золотими зірками. Великий круглий місяць висів просто над головою. Аж тепер він побачив, що сніг під автоматом розтопився. Мокрими були рукавиці, але Мирон холоду не відчував. Вони відбили ще одну атаку ворога, і це село, в долині якого було їхнє укріплення, сьогодні може спати спокійно.
Десь загавкав собака, заметушилися люди, а чоловік поринув у свої думки. Уже чотири місяці він воює на сході. Щодня бійці виконують бойові завдання, основна мета яких — очистити нашу землю від ворога й зберегти єдність і незалежність українського народу.
А як там удома? Якби мав крила, то так би й полинув до рідних, щоб обняти дружину та донечку. Мирон знав, що поки він тут, то вони в безпеці, але важко рідним удома без міцного чоловічого плеча.
«Що робить моя Даринка, моя дорога донечка? — подумав і одразу ж дав собі відповідь: — Напевно, спить, адже вже далеко за північ… Мамина надія, татове сонечко». Його охопила гордість за донечку — і на душі стало тепло.
Бійці, потомлені важким боєм, поспішили до бліндажів на відпочинок. Медики надавали допомогу пораненим. Мирон поринув у глибокий сон. Він часто здригався, стогнав, щось уві сні говорив.
Уранці командир батальйону повідомив, що сьогодні до них прибувають волонтери, які напередодні свята привезуть їм передачу від небайдужих людей. Мирон не міг пригадати, що за свято наближається, і хотів уже запитати в товариша, коли пролунав наказ:
— Тим воїнам, у кого є діти віком до десяти років, зробити крок уперед. Вас чекає короткотривала відпустка додому, на свято Миколая.
Серце у Мирона забилося в грудях частіше, душу охопило радісне хвилювання в передчутті зустрічі з родиною — і він, не чуючи землі під ногами, наче невагомий, ступив уперед…
Ні, вирішила Даринка, — якщо святий угодник не одержав її листа, де вона просила, що не хоче нічого, тільки щоб війна повернула їй тата, то інших дарунків їй не потрібно.
Вона тихенько встала, неквапом взула м’які хатні тапочки. Ліліпутик потягнувся на килимку. В кімнаті розвиднялося. Даринка проминула мамину кімнату, мов маленька сновида у рожевій піжамі, походила по залі й повернула до коридору. Біля дверей вона побачила великі чорні черевики, на вішаку — незнайому куртку захисного кольору. Вона підійшла і зупинилася біля неї. Їй так солодко і млосно запахло найдорожчим…
Раїса ОБШАРСЬКА
м. Чортків.
Фото з вільних джерел