Жалівся якось шофер їдної маршрутки: «Передав днями жіночці здачу з п’ятдесятки. Дав дві десятки, дві п’ятки, по гривні дрібних і пустив назад.
Приїхалисьмо в Тернопіль, підходит та жіночка і каже: «Шофер, дайте здачу з 50 гривень». «Я ж дав!» — відповідаю. А вона каже, же не дійшло, ніхто навіть дріботи не лишив. Я вже не знаю, кілько раз таке мав. А скілько було випадків, же їде хлоп до одного села, платит гроші, а насправді сходит через два-три, а то й взагалі на кінцевій зупинці. Я вже одного запам’ятав. Спочатку присоромив — не дійшло. Тоди давай кричати, казав, же висаджу серед поля, а воно далі їздит. І що я йому зроблю? Ще якби була бідося, я би промовчав. А воно з роботи додому вертається із фляшкою в зубах. То як — мені заплатити на гривню-дві більше не вистачає, а десіть чи двайціть раз по гривні профітькати — вистачає? А потім мене начальство довбе — чого малу касу приношу. І дивуйсі, же в державі мало що міняєтьсі. Отако їдне з другим позбираютьсі, що в автобусі, що в кабінеті, і який толк?» Я вже й сам як те вчув, то пригадав і собі схожі випадки. Їден дядько ще й на шофера якось кричав, хоча сам був винен. Було, правда, що один злосний пасажир після того, як люди виявили, що він схитрував, втік з автобуса. І таки правда — всяку зміну тре починати із себе. Бо любити закон — то їдне. А виконувати його самому (вже мовчу, жеби других шпетити) — на то сміливості не вистачає. Чи в генерала, чи в простолюдина. Тілько з першого мала би відповідальність бути більша.
А з мене в такім разі тілько добрий рецепт.
П’ять-шість бараболин почистити, помити й нарізати тоненькими кружальцями, так само зробити і з їдною великою цибулиною та двома помідорами. Півкіля риби, почищеної від кісток, нарізати маленькими кусочками. Всьо порозкладати в окремі мисочки. Ага, забув ще про сир. Я магазинного не купую. Дорога біда, та ще й хімії купа. То ліпше брати перегрітий або самому плавити. Виходит незгірше від магазинного за виглядом. А вже про смак мовчу. То жменьку сиру ще наладьте. І не забудьте про півшклянки сметани, яка буде замість соусу. Додайте до неї зелені, приправи капку, посоліт, поперчіт. Теперка робимо так: у бляшку капніт трошка олії, тоді викладіт шар бараболь, на них — цибулю, тоди рибу. Поверха трошка даємо сметани. Далі викладаємо помідори, на них знов капаємо сметану, а наостанок не забуваємо про сир і виливаємо рештки сметани. Наставляємо духовку на 200—220 градусів і печемо наш смаколик півгодини. Наминаємо теплим.
Смачного!
Ваш пан ЮЗЕК
Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА
Прокоментуйте