Із приходом до влади в СРСР Горбачова почалась політична відлига. Преса отримала більшу свободу, а з нею — і народи, які входили в Союз.
Почали висвітлювати в ЗМІ факти, що за правління тоталітарних режимів було неможливим. Брехня, яка йшла із початку встановлення радянської влади і невідомо, коли настане їй кінець, збавила темп. Тим часом «могутній» Союз почав тріщати по всіх швах. Усі політичні вузли заіржавіли. І тут Горбачов «розкрутив» «перебудову». Думав, що вона втримає на плаву тоталітарний корабель. Народи, які ще недавно називали себе братами, стали ворогами Москві.
Людям потрібно було давати цінні думки та ідеї, щоб покращилося їхнє життя, допомагати матеріально, а не озброюватись і вести підневільні народи 75 років у нікуди.
На мою думку, головним ресурсом прогресу є розумова енергія людей, вільних людей, а не зомбі.
Візьмемо, до прикладу, Німеччину. В СРСР були свої газ, нафта, руда, вугілля, золото, алмази і чого тільки не було. Ось тільки не було мудрої голови, мудрого керівництва держави, за якого всі люди жили б, як «пироги в маслі». А в німців було трошки бурого вугілля і калійних солей. І, що найголовніше, розумна політика, яка сприяла розвитку людської думки, заохотила до праці і привела до повної віддачі. В Німеччині дбали про своїх людей, а останні відплачували державі сторицею. А в нас у 90-х були порожні магазини, рубль втратив купівельну спроможність, зросла пиятика населення, упав рівень сільського господарства і промисловості та виробництва. Все це призвело до масових страйків на Донбасі, Кузбасі, а до них приєднались шахтарі інших регіонів. Їх підтримував Народний рух України, матеріально та морально. Гірники тоді не кричали про «западенців», «бандерівців» і «фашистів».
Та що дивуватись «мерзотникам свого життя» — все є на місці. Їм тільки гарантувати недоторканність з боку силових структур і кілька гривень у кишеню. Та й то будуть плювати, ганьбити, чорнити тих, на кого покажуть президентські песики. Однак у цій складній ситуації комуняцькі функціонери боялись розпалювати ворожнечу між заходом і сходом, бо міжнаціональних конфліктів у Союзі й так вистачало.
9 листопада 1990 року Горбачов розсилає проекти про незалежність кожної республіки (тільки з верховенством законів СРСР над ними). Одних це влаштовує, інші — проти. І тут на допомогу розвалу прийшли путчисти 19 серпня 1991 року. Вони терором і репресіями хотіли утримати гнилу імперію комунізму.
Арешт путчистів відбувся під керівництвом Президента Російської Федерації Бориса Єльцина. Горбачов у цій ситуації виявився ліберальним і обійшлося без крові. Голова Верховної Ради України Леонід Кравчук на своїй першій прес-конференції говорив: «Жити поза СРСР — це втратити усе».
23 серпня 1991 року в опечатаному приміщенні Львівського обкому Компартії були вилучені документи, які засвідчували обізнаність компартійного апарату з планами перевороту ДКНС (Державного комітету з надзвичайних ситуацій) і його позитивне ставлення до дій путчистів.
Так що Кравчук теж був в курсі і, щоб не понести кару за зговір з ДКНС, вийшов із ситуації «сухим». 30 серпня Президія Верховної Ради України оприлюднила Указ «Про заборону діяльності Компартії України». Жоден комуніст не ліг під кран, коли демонтовували ідола. Навіть Кравчук зрікся партійних переконань. А невдовзі він, Єльцин та Шушкевич у Білорусі заявили, що СРСР більше не існує і його діяльність на території цих держав припиняється. Імперія, яка понад сім десятиліть трималася на терорі, брехні, голодоморах і репресіях, розвалилась майже без крові.
Та покарання ніхто з комуністів не поніс. Побачивши, що все минуло, за підтримки гаранта вони почали дружно розвалювати господарку держави, ввели купони, вклади в «Ощадбанку» знецінились у тисячу разів. Обікрали людей, а самі збагатились. Повимінювали рублі на долари, марки і зажили ще краще. Почали будувати замки, приватизовувати задарма квартири, цілі будинки, заводи і фабрики. Над мерзотниками зник контроль. Зазомбовані люди мусили це терпіти.
Мерзотники розкошували, а прості люди бідували, вмирали в злиднях. «Шустріші» їхали правдами-неправдами за кордон шукати кращої долі. А ледарі й трутні, які, крім брехати і красти, не вміли нічого, позалізали в депутатські крісла й на керівні посади. Всі вони мали ще «теплі» компартійні квитки і корені родинні, які вели в НКВС, КПРС. Разом вони почали нищити могутню нашу країну.
Зганьбили помаранчеву надію, зганьбили ідеї та жертв Революції Гідності. І до цього призвели корисливість і жадоба наживи. А ще — нелюбов до корінного народу, якого нині у парламенті лише 22 відсотки. Може, краща ситуація в уряді? Ні.
Навіть не хочеться назвати народом. Кремль усе це бачить: як українці Донбасу та інших областей зреклися материнської мови. Як «хахол», що працює в Росії, ганьбить усе українське. А співаки Сердючка, Потап та інші теж «опускають» Україну. Розвалюється одна партія — і вся нечисть переходить у другу, правлячу. Розвалюється друга — переходять у третю…
Правляча партія та коаліція — це і є той механізм, який запускає вседозволеність. Він підпорядковує під себе суддів, прокуратуру, МВС, СБУ. Самі створюють органи по боротьбі з корупцією, знаючи, що ці органи будуть її захищати.
Так було за Кучми, що почав відрізати голови журналістам. Так було за Януковича — що його «песики» з коаліції виробляли? Крали, вбивали, ухвалювали нелюдські закони і думали, що вони в цій владі надовго. А гарант думав, певно, сидіти на золотім унітазі довічно. І все це беззаконня бачили слуги Феміди, правоохоронці. Бачили, що цей грабіж України відбувається безкарно для неуків-депутатів, їхнього оточення та оточення президента. А ті, що з вищою освітою, спочатку жили на саму зарплату, а потім теж почали красти, брати хабарі, судити, як накаже президент, вбивати і брехати. Великий злодій великого злодія карати не буде, хіба що «маленьких».
На Заході знання йде на користь народу. У нас же — на крадіж та брехню.
Андрій НАСТЮК
м. Борщів
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте