Галина Іванівна останнім часом погано спала. Мабуть, як і всі матері тих, хто на передовій. Довго молилася на ніч — аж коліна терпли й німіли. А тоді, спираючись руками на краєчок ліжка, підводилася і лягала. Відтак до ранку відбивалася як не від тривожних снів, то від важких думок.
Якось Галині Іванівні приснилося, що маленьке козенятко провалилося в болото, а бідолашна мама-косуля бігає берегом, метушиться. Її красиві очі повні сліз і розпачу. Галина кинулася в болото, хоча знала, що там небезпечно. Тягнула з усіх сил козенятко, що хапалося за неї мовби людськими руками. Трясовина засмоктувала жінку, а вона плакала, молилася, беззвучно кликала на допомогу. З останніх сил намагалась вирвати козенятко з болота, що обвивало його смердючою жижею. Не про себе думала, а про нещасну козулю: як же вона житиме, якщо втратить малятко? Не доведи Боже такого ні людині, ні тварині! І жінка, зібравши останні сили, докладаючи надлюдських зусиль, виборсалася з болота. Винесла на тверду землю брудне, тремтяче козенятко. Дивиться: а в нього… синові очі. І співає воно до неї рингтоном, яким озивається мобільний, коли телефонує син.
І прокинулась у холодному поту. Від дзвінка. На годиннику — шоста ранку. Телефонувала незнайома жінка. «Не волнуйтесь, с вашим сыном всё хорошо», — відразу заспокоїла, а вже потім, добираючи слова, розповіла, що сина Галини Іванівни щойно доправили в лікарню. Готують до операції. Богу дякувати, не складної. Запевнила, що буде біля нього, скільки треба.
Коли наступного дня мама приїхала до сина, він познайомив її зі своєю рятівницею: теж матір’ю, котра, ризикуючи життям, вихопила пораненого розвідника просто з-під носа сепаратистів. Це відбулося на світанні того ж дня, коли його рідна мама так відчайдушно рятувала в сні дитинча косулі.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте