Іноді мовці задля спонуки вживають конструкції на кшталт «давайте працювати», «давайте послухаємо», «давайте вивчимо», «давайте боротися» тощо.
Максим Рильський влучно написав: «Мова — втiлення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любiмо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борiмося за красу мови, за правильнiсть мови, за приступнiсть мови, за багатство мови…» Ось так скажемо справді українською! Адже в нашій мові дієслова в наказовому способі мають форму другої особи однини (учи, читай) і першої (учімо, читаймо) та другої особи множини (учіть, читайте), тому слово «давайте» у спонукальних конструкціях є непотрібною калькою з російської мови.
Тож замість двослівних конструкцій давайте танцювати, давайте працювати тощо потрібно вживати однослівні: танцюймо, працюймо, живімо, вірмо, співаймо.
Російська мова, не маючи форми 1-ї особи множини, користується описовою конструкцією типу: давайте не валять дурака, давайте прекратим разговор, давайте выберем более веселую песню. Проте українська мова не потребує таких чужих конструкцій. Адже для спонуки ми маємо безліч рідних форм на «-імо», «-ймо»: не клеймо дурня, покиньмо розмову, оберімо веселішу пісню. Крім того, є українські звороти з нум, нумо, ну ж бо чи навіть гайда. Вигук нумо вживаний як спонукання, заохочення до дії. Наприклад: «Та годі вам клопотатися, нумо вечеряти» (Марко Вовчок); «А нумо знову віршувать. Звичайне, нишком. Нумо знову, Поки новинка на основі, Старинку Божу лицювать…» (Т. Шевченко); «Ой нене, сум! Нум плакать, нум!» (Леся Українка); «Ану бадьоріше! Легені на всю дихатимуть! Кров окислятиметься!.. Гайда вище!» (О. Вишня).
Також варто зазначити, що часто до дієслова в наказовому способі 1-ї особи множини помилково додають закінчення -те, наприклад: ходімте. Якщо російською мовою, де нема форми наказового способу 1-ї особи множини, таке закінчення — потрібне (пор. идемте), щоб надати фразі тону заклику чи прохання, то українською мовою в цьому нема ніякої потреби: ходімо, спечімо, виконаймо, заспіваймо.
Потужний вплив російської призводить до втрати питомого й рідного. Тож учімо рідну мову, читаймо українською, співаймо українських пісень!
Вікторія ОСІПОВА,
літературний редактор «ВЖ плюс».
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте