Дорогі в Христі брати і сестри! У Своєму земному житті Христос пізнав бідність, презирство і гоніння: «…Лисиці мають нори й птиці небесні — гнізда, а Син Людський не має де голови прихилити» (Мт. 8:20). При Понтії Пилаті Ісусові Христові довелося зазнати немислимих тілесних та душевних мук. Ісус страждав фізично, коли солдати знущалися над Ним і прибивали цвяхами до хреста.
Але набагато більшими при цьому були Його душевні муки, тому що Він відчув весь тягар наших гріхів, які звалилися на Нього. Всі ці страждання були покладені на нашого Спасителя Самим Богом, Який використав порочність Юди, Кайяфи, Пилата, римських воїнів, щоб покарати Його за беззаконня всіх людей (Ісаї. 53:5—6). Тож це ми, грішні та беззаконні люди, насміхались, били і розіп’яли Христа. Отож, повинні бити себе в груди і розкаюватися. Ісус на хресті не просто втратив свідомість від фізичних мук і болю, Він справді помер і Його душа відділилась від тіла: «А коли Ісус оцту прийняв, промовив: «Звершилось!» І схиливши голову, віддав Свого духа» (Ів. 19:30). Його праця щодо нашого спасіння завершилася, Христос зробив останній крок, саме той, який потрібно було зробити: Він помер і воїни засвідчили Його смерть (Ів. 19:28—35).
Смерть на хресті вважалася ганебною та жорстокою карою, і люди поводилися із Сином Божим, як зі злочинцем. Залишений і проклятий Богом, Він висів на злощасному дереві: «Проклятий всякий, хто висить на дереві» (Гал. 3:13). Христове тіло було покладено в могилу і залишалось там три дні, не піддаючись тлінню чи гниттю: «Той же, що Його Бог воскресив із мертвих, тління не побачив» (Дії. 13:37). Христос узяв на Себе всі наші провини і Сам прийняв покарання, призначене для нас: «…Через праведність Одного прийшло виправдання для життя на всіх людей» (Рим. 5:19). За провиною завжди йде покарання. Оскільки ми вчинили гріх, то було б справедливо отримати покарання за це. Але завдяки тому, що наша провина була приписана Христові, то й покарання, що судилося нам, випало Йому. Таким чином, Він викупив нас від прокляття, яке ми заслужили, і «ранами Його всі оздоровились» (1 Пет. 2:24). Христос переміг смерть, і тепер нам уже не потрібно боятись її, бо вічна смерть не має більше сили над нами: «Де твоя, смерте, перемога? Де твоє, смерте, жало?» (1 Кор. 15:55). Христос переміг диявола, і ми тепер можемо перемогти його спокуси: «Противтеся дияволові — і він втече від вас» (Яків. 4:1); «Тому-то з’явився Син Божий, щоб знищити справи диявола» (1 Ів. 4:8). Христос викупив нас не золотом чи стріблом, а Своєю дорогоцінною, святою кров’ю, невинними стражданнями і смертю: «Кров Ісуса Христа… нас очищує від усякого гріха» (1 Ів. 1:7); «Бо Син Людський прийшов спасти те, що загинуло» (Мт. 18:11); «Він умер за усіх…» (2 Кор. 5:15).
Але є такі люди, що навчають, ніби Христос викупив лише вибраних, а не всіх людей. Однак наведені євангельські тексти яскраво свідчать, що спасіння було загальним, воно стосується всіх, навіть найгірших злочинців (Тим. 1:15). Якщо б у світі була хоч одна людина, яку Христос не викупив, ніхто б не повірив у своє спасіння, бо кожен би думав, що саме він і є тією людиною. Жоден грішник не є таким через своє невикуплення. Святе Письмо навчає, що Христос, після того як ожив у своїй могилі, зійшов у пекло, але не для того, щоб постраждати там, а щоб проголосити перемогу над Своїми ворогами: «…Хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений, Яким Він і духам, що у в’язниці були, зійшовши, звіщав» (1 Петр. 3:18—19). Своїм сходженням до пекла Ісус показав, що Він є Господом і того, що під землею. «Духи у в’язниці» — це душі людей, які в часі їхнього життя на землі були непокірні Його євангелію і перебували в зневірі. «Звіщав» зовсім не означає, що Він говорив щось — вже сама Його поява була достатнім доказом Його перемоги. Сходженням у пекло Христос проголосив Свою перемогу «духам, що у в’язниці були». Своїм Воскресінням Він проголосив це людям на землі. Євреї, самі того не бажаючи, підтверджують факт воскресіння Ісуса Христа (Мт. 27:62—66), бо коли б Ісус не воскрес, вони могли б легко довести, що Христові учні неправдомовці. А тому воскресіння Ісуса Христа є незаперечним фактом.
Ісус Сам вказав на Своє Воскресіння, як на вирішальне свідчення Його божественної місії (Мт. 12:38—40). Він воскрес, отже, був посланий Богом. Він також підкреслював, що є Сином Божим. Якщо б це було неправдою, Бог, звичайно, не дозволив би Йому воскреснути, щоб не допомагати неправдомовцю. Але Бог воскресив Ісуса і цим підтвердив, що Ісус Христос — Його Син. «Зруйнуйте храм цей, а Я його за три дні поставлю» (Ів. 2:19) — тут Ісус Христос говорить про храм Свого Тіла, який Він зведе за три дні, і це відбулося. Христос Сам воскресив Себе з мертвих (Ів. 10:17—18). «Через те Отець любить Мене, що я власне життя віддаю, щоб знову прийняти його. Ніхто в Мене його не бере, але Я Сам від Себе кладу Його…» Той, хто може зробити це, справді мусить бути Богом. Якщо б життя і смерть Христа не були достатнім викупом за нас, то Бог не воскресив би Його, а ми б далі залишались у власних гріхах: «А як Христос не воскрес, то марна віра наша — ви ще у гріхах ваших». Проте Бог воскресив Ісуса із мертвих, і це доводить, що Бог прийняв жертву примирення зі світом, яку приніс Його Син.
Воскресіння Христа доводить, що існує таке явище, як воскресіння з мертвих. У першому посланні апостола Павла до коринтян (15:12) сказано: «Коли про Христа проповідується, що воскрес Він із мертвих — як же дехто між вами говорить, що немає воскресіння мертвих?» Отож всі, хто вірить у Христа, воскреснуть, щоб жити: «Бо Я живу і ви будете жити» (Ів. 14:19); «Я воскресіння і життя. Хто вірує в Мене, той навіть вмерши — житиме. Кожен, хто живе і в Мене вірує, — не вмре повіки» (Ів. 11:25); «Я є — Воскресіння і Життя». Це означає, що Христос має владу воскрешати з мертвих і давати життя, і Він справді зробить це. Ось що говорив Ісус юдеям: «Мого голосу слухають вівці мої, і знаю Я їх, і за Мною слідком вони йдуть. І Я життя вічне даю їм, і вони не загинуть повік, і ніхто їх не вихопить із Моєї руки. Мій Отець, що дав їх Мені, Він більший за всіх, — і вихопити ніхто їх не може Отцеві з руки. Я й Отець — Ми одне» (Ів. 10:28—30).
о. Василь ЮЗЬВАК
с. Бабинці Борщівського району
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте