Шостого травня цього року «Вільне життя плюс» надрукувало мою розповідь про початок демократичних перетворень на Кременеччині, коли, як мовиться, по швах затріщав Радянський Союз і поневолені народи, в тому числі й український, відчули наближення волі. Нині хочу продовжити свої спогади, адже це вже наша історія. Тим більше, що стоїмо на порозі 25-річчя Незалежності України і варто згадати, як усе починалося.
І заплакав старенький Патріарх
Відкриття у Кременці храму Воздвиження Чесного Хреста, де вперше залунала служба Божа українською мовою, було важливим кроком до подальших демократичних перемін. При церкві почала працювати недільна школа. У вересні 1990 року відновило роботу братство Андрія Первозваного, головою котрого було обрано щирого християнина Павла Іващука. Стараннями благочинного Кременецької округи митрофорного протоієрея отця Зіновія Афінця в Кременецькому районі було зареєстровано 17 громад УАПЦ, розбудові котрих сприяли отці-пенсіонери Олексій Ткачук, Борис Тарнавський, Василь Батьковець, Володимир Курасов, священики з діаспори Юрій Красевич, Петро Сацевич та інші.
Розпочалося будівництво храмів у селах Ікві, Горинці, Веселівці, Савчинцях, Шпиколосах.
Великою подією для Кременеччини став приїзд 9 листопада 1990 року першого Патріарха Київського і всієї України Мстислава (Скрипника), котрий у тридцятих роках був послом до польського сейму від Волині і палко захищав її інтереси. Патріарх зустрівся з парафіянами Кременеччини і освятив нашу церкву на відбудову. Після поїздки до Почаєва стався сумний випадок. Коли 90-літній Патріарх та особи, які його супроводжували, хотіли приклонитися до святих мощей Іова Почаївського, їх не впустило розлючене московське керівництво лаври. Тоді заплакав Патріарх Мстислав, поцілував почаївську землю і поїхав до золотоверхого Києва.
Повернення повстанської слави
Першого липня 1991 року відбулася велика панахида на території колишньої кременецької тюрми з участю великої громади і священнослужителів УАПЦ. Молилися за закатованих від рук сталінських енкаведистів та фашистських загарбників. Після панахиди виступили: Анатолій Туницький, Богдан Кульчинський, учасник УПА Віктор Юрченко, очевидець тих подій у липні 1941 року Зінаїда Крижанівська. Опісля церковна громада вирушила до Калантирського кладовища, де були захоронені останки загиблих, і освятила хрест на високонасипаній могилі. Відновилися поминальні богослужіння на могилах козаків Богдана Хмельницького і січових стрільців на Монастирському кладовищі.
Керівництво Братства вояків УПА, НРУ і КУНу започаткувало щороку на Покрову проводити богослужіння в штабі УПА в с. Антонівцях Шумського району на спомин по загиблих вояках УПА.
Із часом Чеснохрестська церква за участю колишніх вояків УПА провела перезахоронення загиблих повстанців за християнським звичаєм у селах Великих Млинівцях, Горинці, Лідихові, Лопушному та інших. Активно сприяли цьому Кременецька райдержадміністрація та громадськість, колишні вояки УПА Олександр Мазур, Віктор Юрченко, Микола Шеремета, Василь Павлюк, Юхим Савчук, Марія Антонюк і добродій Борис Скоропляс.
Духовне піднесення краю
Напередодні другої річниці Незалежності України урочисто відчинив двері частково відреставрований собор Преображення Господнього, що є архітектурною пам’яткою XVIII століття, а також церква Святої Трійці на Калантирі. Добродії з Підлісців Андрій Данилюк, Микола Кондратюк, Семен Котельницький та інші відремонтували вщент зруйновану каплицю Богдана Хмельницького і відновили джерело, з котрого він пив воду.
Стараннями мешканців вулиці Липовиці була перевезена дерев’яна церква зі Шпиколосів у передмістя Переліски. Цьому активно допомагали П. Корчаківський, К. Шушкевич, М. Стрілецький. Церковна громада с. Жолобів на чолі з Миколою Тарківським зуміла побудувати церковну каплицю, де майже кожної неділі проводяться богослужіння.
Греко-католицька громада міста збудувала нову церкву Різдва Пресвятої Богородиці. А почаївська громада УПЦ Київського патріархату під керівництвом отця Романа збудувала церкву Андрія Первозваного.
Нещодавно був освячений храм Великомучениці Тетяни, котрий збудувала родина митрофорного протоієрея Івана Мазурчука при допомозі меценатів Кременеччини. На території колишнього замку графині Анни Гойської (хутір Вірля с. Великі Бережці) великими стараннями громадськості був збудований монастир Юрія Побідоносця.
А на Божій горі біля с. Великих Бережців колишній настоятель села Устечка отець Василь Дідик при допомозі добродіїв з м. Вишнівця Ігоря Івановича Федорчука та майстра Євгена Миколайовича Табачука збудували нову каплицю, котру в 2014 році освятив архієпископ УПЦ Київського патріархату Нестор.
За незалежності України було відкрито пам’ятник Т. Г. Шевченку в міському парку культури, а також його погруддя на території колишнього педагогічного училища ім. Тараса Шевченка.
Стараннями польської громади Кременця і музеєзнавця Тамари Григорівни Сеніної в родинному будинку Словацьких відкритий музей видатного польського поета Юліуша Словацького, де щороку у вересні відбуваються зустрічі представників культури двох братніх народів — України та Польщі.
Нещодавно педагогічна громадськість Кременця відзначила 25-річчя Кременецького ліцею імені Уласа Самчука. Відновив роботу Кременецький педагогічний інститут (нині обласна гуманітарно-педагогічна академія ім. Тараса Шевченка). Працює спортивна школа, трамплін і санна траса, часто відбуваються молодіжні змагання із різних видів спорту…
Пошанування краєзнавця
Не можу не згадати відомого нашого краєзнавця Гаврила Івановича Чернихівського. Він був у гущі подій, активно працював над відновленням історичної правди за мізерну зарплатню. Зокрема, науковець проводив дослідження в архівах України та за кордоном. Результати цієї роботи — в його книжках: він описав наших славних земляків Олександра Неприцького-Грановського, Уласа Самчука, Оксану Лятуринську, Юхима Вилівчука, Сергія Даушкова. За його ініціативи на фасаді будинку Кременецького краєзнавчого музею (де в 30-х роках була духовна семінарія) встановлено пам’ятні дошки членові проводу ОУН, публіцисту, професору Юрієві Пундику-Миколину (1918—1973), Голові ПУН-ОУН редактору Олегові Штулю-Ждановичу (1917—1977), професору богослов’я, релігійному та освітянському діячеві, борцю за соборність України Михайлові Петровичу Кобрину (1871—1956).
Стараннями Г. І. Чернихівського було відкрито також музей-садибу Олександра Неприцького-Грановського в с. Великих Бережцях та Уласові Самчуку в с. Тилявці (нині Шумського району).
Г. І. Чернихівський нині, на жаль, уже покійний, був членом Національної спілки письменників України, членом НСЖУ, лауреатом багатьох премій з літератури. За активну громадську позицію і плідну діяльність указом президента Віктора Ющенка, йому було рисвоєно звання заслуженого працівника культури України. Віддаючи належне невтомній праці краєзнавця, міська рада одній із вулиць Кременця присвоїла ім’я Г. Чернихівського, а на будинку, де він мешкав, громадськість і родина встановили пам’ятну дошку. Покійний завжди завдячував своїй дружині Валентині Іванівні, педагогу з великої букви, котра була його постійним порадником і натхненником на життєвому шляху.
Нескорена Кременеччина
Кременеччина прийняла гідну участь у Помаранчевій революції, в обранні демократичного президента Віктора Ющенка. Великої втрати зазнала вона в Революції Гідності: на Майдані загинув наш земляк Олександр Капінос, Герой Небесної Сотні із с. Дунаєва. На сході України загинули смертю хоробрих наші земляки «кіборг» В’ячеслав Мельник і Дмитро Лабуткін із Білокриниці. Багато наших земляків брали участь в АТО, а декотрі й нині продовжують захищати Україну від московських окупантів. Велику допомогу армії надають наші волонтери.
Продовжує виходити «Кременецький Вісник», незмінний редактор якого Богдан Свіргун.
У 2015 році побачила світ фундаментальна праця в двох томах «Нескорена Кременеччина» (редактор Ліля Следзінська, голова Кременецького осередку «Просвіти», упорядник Василь Олійник, колишній голова райдержадміністрації).
Барвисте і різноманітне культурне життя краю. Працюють районний будинок культури, школа мистецтв, Кременецько-Почаївський державний історико-архітектурний заповідник. Ваблять жителів міста і його гостей та численних туристів Кременецькі гори, Замкова гора Бона.
12 травня 2015 року Верховна Рада України присвоїла Кременцю статус міста обласного значення, що зобов’язує нас ще активніше працювати на розбудову нашої Кременеччини і загалом України.
Олександр ГАВРИЛЮК
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте