У 1990 році в Гориглядах на Монастирищині стартувало будівництво нової школи, розрахованої на майже 200 учнів. Адже на той час у селі було понад 300 дітей. Через три роки нову школу, будівельна готовність якої становила 80 відсотків, законсервували. І донедавна діти сільчан ходили здобувати знання до ще польської школи, збудованої 1933 року.
Без тепла і без води
Старі грубки, від яких більше кіптяви, ніж тепла, стіни й підлога, пошкоджені грибком, дірявий дах, дрантливі вікна — приміщення було аварійним. І коли цьогорічного літа через негоду в школі зникло світло — електрики сказали, що не відновлюватимуть його, бо нема сенсу. Тоді батьки школярів написали кілька листів до районної, обласної влади й навіть до Міносвіти з проханням допомогти завершити будівництво нової школи. У разі відмови обіцяли не пустити дітей першого вересня до школи.
І не пустили. Хоча будівельні роботи вже тривали, до Гориглядів кілька разів приїжджало районне і обласне керівництво. Працювали і будівельники, і батьки. Але навчальний процес не могли розпочати, бо не було парт. Тож, за словами батьків (ми пообіцяли не називати їхніх прізвищ, адже вони бояться, щоби їхня активність не зашкодила дітям. — Авт.), до 20 вересня школярі навчалися де-юре дистанційно, а де-факто — ніяк.
Директор школи Світлана Микитин спростовує цю інформацію. Запевняє: на зборах із батьками вирішили, що оскільки протягом першого тижня навчання діти переважно повторюють вивчене в попередніх класах, то поки навчатимуться дистанційно. Щодня на сайті школи вчителі викладали домашні завдання, а коли діти приходили до школи — консультували їх. Проте згодом ухвалили рішення навчатися в дві зміни у приміщенні старої контори.
Парти в нову школу завезли в третій декаді жовтня — і діти пішли на перший урок до новозбудованої школи. Щоправда, ні опалення, ні води там поки що немає. Як бігали в дерев’яні туалети надворі, так і бігають. Як не мали їдальні, так і не мають. Директор Світлана Михайлівна заспокоює:
— Ми чекали цієї школи 26 років, тож тепер, вважаю, треба поставитися до тимчасових незручностей із розумінням. Люди працюють із дев’ятої ранку до половини сьомої вечора. Уже завершили спортзал, демонтували старе приміщення, почали вкладати бруківку біля нового. Світло там уже є, вода запомпована у вежу, зварювальні роботи завершені. Чекаємо на водо- і газові лічильники. Вони на повірці в Києві. Маємо дозвіл тимчасово кристуватися електронагрівачами.
Начальник відділу освіти Монастириської райдержадміністрації Любов Николаїшин вважає побоювання батьків безпідставними. І підрядники, каже, відповідальні, і влада контролює процес — щотижня на базі школи відбуваються виробничі наради. Хвалить і директорку. Мовляв, не кожен чоловік впорався б із таким об’ємом роботи, як ця жінка.
На заваді — бездіяльність?
Прокоментувати ситуацію ми попросили начальника управління капітального будівництва облдержадміністрації Віктора Кузяка. Він сказав, що на сьогодні для завершення будівництва школи потрібно дев’ять мільйонів гривень. Річ у тім, що за 25 років недобудоване приміщення частково зруйнувалося. У 2011 році довелося повністю переробляти перекриття і відновлювати якість попередніх робіт. Тоді держава виділила на це сім мільйонів гривень, проте освоїли чомусь тільки близько двох. Із 2012-го по 2015 рік ніхто нічого не робив.
Віктор Степанович вважає, що громада, маючи будівельні матеріали, повинна була найняти підрядника й оплачувати його послуги. Можна було підтримувати стару школу бодай косметичними ремонтами. А тим часом ініціювати зменшення приміщення нової, адже нині в селі всього 80 учнів. Треба було зняти один поверх, матеріали продати і щось робити.
У червні цього року замовники, представники влади і підрядник думали-гадали, як би вкластися з будовою в наявних майже чотири мільйони гривень.
— Визначили пріоритети і вирішили об’єднати зусилля, — каже Віктор Кузяк. — Райвідділ освіти мав би закупити меблі й обладнання, місцева громада — зробити благоустрій, райдержадміністрація — допомогти з матеріалами. Але ніхто нічого не виконав. Усе лягло на плечі підрядника МПП «Смолоскип». Ми долучили ще субпідрядника — ТзОВ «Бучацька рембуддільниця». Її керівник Степан Яструбський «витягнув» свого часу школу у Возилові, вклався у п’ять мільйонів з роботою, що тягнула на дев’ять, у школі Соколова. Поки не було державних грошей, роботи тривали в міру можливості підрядника використовувати власні обігові кошти.
Прийшов час вмикати воду, адже вона вже була запомпована у вежу ще в 2011 році. Але з’ясувалося, що громада використовувала її і не платила за це. Тож башту знеструмили за борги. Підрядник мав погасити за село заборгованість, виготовити документацію, підключити електроенергію. Потім з’ясувалося, що труби погнили. Замінили труби — побачили, що зігнив насос.
А ще в школі п’ять(!) газових котлів, встановлених згідно з проектом. Хто платитиме за газ, якщо їх увімкнути? Тож ми вирішили поставити твердопаливний котел. Для цього довелося добудувати котельню. Внесли в проект зміни, знайшли котел. А село тим часом не спромоглося навіть розібрати стару школу, щоби зекономити на цьому 200 тисяч гривень, — цим займалися підрядні організації.
Сільський голова Анатолій Соловій категорично заперечує. Каже, що школу розібрали люди. Вони працюють на будові з літа не покладаючи рук. А як іще може допомогти сільрада, яка зовсім не має грошей?
Відкидає звинувачення щодо бездіяльності районної влади і голова райдержадміністрації Степан Бойко. З місцевого бюджету, за його словами, виділили на добудову школи 400 тисяч гривень і 200 тонн щебеню для благоустрою. На закиди в бік місцевої влади голова-будівельник за фахом відповідає: аварійну школу не врятував би косметичний ремонт — вона загрожувала життю дітей.
Знімати поверх із майже готової нової школи було недоцільно. Її добудують згодом — і відкриють там дитсадок. А ось із добудовою котельні проблеми, бо пан Кузяк начебто досі блокує внесення змін у проект, хоча місцевий бюджет виділив для цього кошти. Проблему з водопостачанням Степан Іванович пояснює тим, що трансформаторну підстанцію здали тільки в жовтні. Не розуміє, про які борги йдеться. Запевняє: місцева влада сприяє замовнику і підряднику.
…Ця ситуація нагадує мені байку Івана Крилова «Бабка і Муравель». Через те, що хтось «проспівав» літо, діти навчаються в не зданому в експлуатацію приміщенні. Але влада обіцяє, що до кінця року запросить нас на входини.
Фото з вільних джерел
Прокоментуйте