ОДНИМ ІЗ ЛАУРЕАТІВ КОНКУРСУ «ЛЮДИНА РОКУ-2016» СТАВ АНДРІЙ ЦВЯХ — ЄДИНИЙ НА ТЕРНОПІЛЛІ ДОКТОР МЕДИЧНИХ НАУК У ГАЛУЗІ ОРТОПЕДІЇ І ТРАВМАТОЛОГІЇ, ЗАВІДУВАЧ КАФЕДРИ ТРАВМАТОЛОГІЇ ТА ОРТОПЕДІЇ З ВІЙСЬКОВО-ПОЛЬОВОЮ ХІРУРГІЄЮ ТЕРНОПІЛЬСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ ІМ. І. ГОРБАЧЕВСЬКОГО. А ЩЕ АНДРІЙ ІВАНОВИЧ — КАНДИДАТ У МАЙСТРИ СПОРТУ З БІАТЛОНУ І ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ. У 1986 РОЦІ БУВ ЧЕМПІОНОМ УКРАЇНИ З ЛЕГКОЇ АТЛЕТИКИ, У 1988-МУ — ПРИЗЕРОМ ЧЕМПІОНАТУ УКРАЇНИ З БІАТЛОНУ.
Народився майбутній доктор наук у Доброводах на Збаражчині. Змалку серйозно займався спортом, але в 12-річному віці вирішив, що стане лікарем-травматологом. Хоча в його родині в жодному коліні медиків не було.
— Надихнув мене на такий професійний вибір лікар Збаразької райлікарні Богдан Кальба, — пригадує Андрій Іванович. — Я, катаючись на лижах, зламав ногу й потрапив до нього. Досі пам’ятаю, як тепло Богдан Миколайович ставився до пацієнтів, як докладав усіх зусиль, аби повернути їх до повноцінного життя. І мою ногу він вилікував, що дозволило мені надалі досягнути непоганих результатів у спорті.
Першим щаблем на шляху до здійснення дитячої мрії Андрія був вступ до Чортківського медучилища. Згодом він відслужив у війську, в спортроті, а відтак вступив до Петрозаводського державного університету на медичний факультет. Клінічну ординатуру проходив у Московській медичній академії ім. І. Сеченова. Там, у 1995-му, провів свою першу операцію. Була глибока ніч і зовсім не було часу на вагання та зволікання, адже пацієнт мав відкритий перелом плеча внаслідок ДТП.
…У 1999-му Андрій Іванович повернувся на Тернопілля. А оскільки в рідному домі й стіни допомагають, то почав упевнено підійматися кар’єрними щаблями. Стартував із посади ортопеда-травматолога обласної лікарні, де пропрацював 15 років. Своїм учителем у професії вважає обласного ортопеда-травматолога Олександра Матвійовича Ружицького. Він спонукав молодого колегу до наукової праці. І Андрій Іванович узявся за написання кандидатської дисертації, яку захистив у 2010 році. Відтак видав монографію, опублікував багато статей у вітчизняних та міжнародних виданнях. Неодноразово стажувався в клініках Європи та Америки.
Із 2014 року Андрій Цвях очолює університетську кафедру. Торік здобув науковий ступінь доктора медичних наук. Має вищу кваліфікаційну категорію за своїм фахом. Проводить складні оперативні втручання, консультує хворих, викладає.
— Ми вивчаємо здібності студентів і відбираємо майбутніх ортопедів-травматологів, — розповідає лікар. — При нашій кафедрі діє потужний студентський науковий гурток, де досвідчені викладачі готують молодих медиків до свідомого вибору спеціалізації.
На запитання, що більше подобається: оперувати чи вчити цього студентів, Андрій Іванович без вагань відповідає:
— Оперувати. Але я розумію, що повинен передавати свій досвід молодим. Веду ще й курси підвищення кваліфікації лікарів не лише з районів області, а й з інших регіонів. Нещодавно при нашому університеті почав діяти стимуляційний центр із травматології та ортопедії, де можемо на муляжах кісток проводити оперативні втручання, ідентичні до тих, які робимо пацієнтові в операційній. За це ми безмежно вдячні адміністрації університету на чолі з ректором професором Михайлом Кордою.
Це, до слова, перший такий центр в Україні. Проте не перше ново-введення тернопільських ортопедів. Адже ще на початку 2000-х років вони впровадили у практику ендо-протезування кульшових суглобів, тобто заміну суглобів на штучні, а також — малоінвазивні операції при переломах довгих трубчатих кісток і внутрішньо суглобових переломах. Андрій Цвях був одним із тих першо-прохідців.
— У нас для таких операцій є все: сучасне обладнання, інструментарій, фахівці, котрі не раз стажувалися за кордоном, але є і дуже велика проблема — відсутність фінансування, — пояснює Андрій Іванович. — Вартість штучних суглобів та імплантів іноді сягає кількох десятків тисяч гривень — і ці витрати лягають на плечі пацієнта і його родини. Якби такі операції фінансувалися з державного бюджету, ми могли б повернути радість руху значно більшій кількості хворих.
Відповідаючи на запитання про найскладнішу в своєму житті операцію, Андрій Цвях пригадав пацієнтку-землячку з Колодного. У неї був важкий перелом у ділянці кульшового суглобу з багатьма супутніми патологіями. Жінка потребувала досконалого обстеження, та водночас не можна було втрачати час. Їй вдалося поставити імплант — і вона досі активна, займається хатніми справами, сама себе обслуговує. І це, на думку доктора Цвяха, найцінніша винагорода, що надихає.
Проте не тільки успіхи на роботі надихають Андрія Івановича. Бо поза лікарнею та університетом він іще й люблячий чоловік та батько двох дітей-дошкільнят. Займається їхнім вихованням здебільшого вечорами, зрідка приходить на свята в садочок, але прагне бути для сина й доньки таким татом, яким є для нього його батько Іван Володимирович.
— Батько — це мій учитель по житті, — розповідає Андрій Іванович. — Він мене навчив правильно ставитися до життя і до людей, вміти достойно поводитися в товаристві, з кожної розмови брати для себе найцінніше. Мої батьки, попри зайнятість, завжди приходили на спортивні змагання, в яких я брав участь, а з татом нам навіть довелося побувати на чемпіонаті Європи з біатлону. І тато, і мама були зі мною у всі найважливіші моменти мого життя, у всьому мене підтримували. У мене досі з ними тісний зв’язок, щодня спілкуємося телефоном, обмінюємось новинами, ділимося переживаннями. Намагаюся щотижня побувати з дружиною та дітьми в рідному селі, в колі батьків. Мама вже традиційно готує нам свої вареники. Часто до гостини приєднується моя сестра Надя з чоловіком та дочками Іринкою і Мар’янкою. Це єдина людина, яка на правах старшої сестри за потреби може суворо і справедливо покритикувати мене, але водночас щиро тішиться моїми досягненнями, як своїми.
Дякувати Богу, що мені пощастило зустріти веселу, чуйну, мудру, чудову другу половинку. Те, що клопоти щодо хати, дітей і моєї персони вона взяла на себе, дозволяє мені більшою мірою зосередитися на роботі. Я справді щасливий, що маю таку міцну і дружну родину. Вона надихає мене на плідну працю та нові здобутки.
— А ви підтримаєте дітей, якщо вони захочуть стати лікарями? — запитую.
— Спонукати до медицини не буду, але їхній свідомий вибір підтримаю і докладу всіх зусиль, аби мрія здійснилася, як це робили для мене мої батьки.
На фото Василя БУРМИ: Андрій ЦВЯХ із дружиною Юлею та батьками під час церемонії вручення відзнаки «Людина року-2016».
Прокоментуйте