Уже сонце перекотилося на другу половину неба. Година-дві, і воно заховається за лісистими пагорбами. У таборі раптом зчинилося незвичайне пожвавлення. Дівчата, а їх тут більшість, групками і поодинці розсипалися по лузі та узліссі, збираючи щедро розсипані літом квіти — ромашки, дзвіночки, маки, лісові купави. А потім, розсівшись хто де, стали плести віночки. Вони робили це так швидко і вправно, що здавалося, ніби працювали на якомусь конвейєрі. Хлопці зацікавлено споглядали те лаштування, із задоволенням сподіваючись: ой, буде сьогодні забава!
Лиш кинув присмерк перші темні штрихи над світлими від ще прозорого неба водами ріки, як на пагорб біля причалу, де в’яжуться човни, стали сходитися ті ж дівчата, але їх тепер не впізнати: заквітчані віночками, у вишиванках. Оченята світяться, на обличчях відблиск потаємних переживань, сподівання на якесь диво. Таке трапляється завжди в ніч напередодні празника Івана Хрестителя. З глибин народної пам’яті спливають давні традиції, відгомін язичницьких вірувань. Тієї ночі нібито трапляються різні дива, навіть папороть, цвіту якої ніхто ніколи не бачив, зацвітає десь у непрохідній лісовій глухомані. І дівчина, яка мріє про вірного коханого, пущеним на воду віночком сповіщає йому про себе. Християнство не визнає цього свята Івана Купала, але толерантно ставиться до древніх звичаїв. Бо в довгій боротьбі з поганськими віруваннями у багатьох випадках не змогло знайти нічого дієвішого, крім того, як нашарувати свої празники, звичаї на давні поняття і традиції.
А на пагорбі вже піднесли вогонь до складеного пірамідою хмизу та дров, і у вечірнє небо полинула помаранчевими язиками купальська ватра. Дівчата з хлопцями водили навкруг багаття хороводи і танки. Потім настала пора прощатися з квітковим плетивом. До причалу вишикувалася черга. Дівчата одна за одною пускали на воду вінки із запаленими свічечками. Серет у цьому місці неквапливий, бо за кілька кілометрів по течії розпочинається водосховище Касперівської ГЕС. Віночки поволі пливли, а дівчата подумки вибудовували свої мрії і побажання.
Коли полум’я ватри стишилося, дівчата з хлопцями, взявшись за руки, почали стрибати через вогонь, немов очищаючись від усього недоброго. Ще довго у зоряне небо линули пісні та молодечий сміх. А у прибережних верболозах, у лісових яругах вершились таїнства казкової купальської ночі.
Фоторепортаж В. БУРМИ.
Табір праці та відпочинку Чортківського державного медичного коледжу поблизу с. Більче-Золотого на Борщівщині.