За короткий час парафіяльна громада храму Положення ризи Пресвятої Богородиці (УАПЦ), що в Тютькові Теребовлянського району, зробила майже неможливе: у церкві постав іконостас, де всі ікони вишито бісером. Така робота — унікальна щонайменше в Україні, кажуть її автори і розробники.
Ідея належить настоятелеві храму, отцю Степанові Суканцю. «Варто сказати, що виготовлення іконостаса — справа не з дешевих, — розповідає отець Степан. — Село наше маленьке: тут налічується до 90 дворів, до того ж діє дві релігійні громади. Частина мешканців Тютькова за кордоном, тож розраховувати на великі кошти не можемо. От і мені спало на думку вийти з цієї ситуації іншим способом. Ми маємо дуже гарних вишивальниць. Чому ж із цього не скористатися?»
«Спершу думали вишити ікони нитками, — продовжує одна з вишивальниць, Ірина Господин. — А потім зійшлися на бісері. Однак в які тільки фірми не зверталися, ніхто не погоджувався розробити нам схеми. Воно й не дивно: ікони різного розміру, форми, тут потрібно прикласти багато зусиль для виготовлення схем. Однак на наше прохання відгукнувся майстер зі Львова Олег Стечкевич, який очолює фірму «Солес». Він зацікавився проектом, приїхав у село, завітав у храм і погодився на наше прохання.
Із благословення настоятеля і спільної молитви за роботу майстрині Тютькова взялися в січні 2016-го. Тоді отримали перші схеми, розібрали їх і робота закипіла. «Кожна з вишивальниць брала собі ікону, виходячи із потреб чи проблем, за які жертвувала працю, — додає пані Ірина. — Оскільки в нас багато заробітчанок, то тим, хто виявив бажання і на чужині допомагати своїй церкві, ми теж передавали схеми. Так, приміром, дві ікони було вишито в Іспанії. А із сусіднього села жіночка, що прикута до ліжка, захотіла прикластися до справи. І ми підтримали її намір. Хто міг — вишивав за власний кошт, купуючи матеріали. Були й такі випадки, що одні люди давали гроші, а інші бралися за роботу».
Вишивка бісером — справа кропітка, потребує чимало зусиль і часу. А в селі його дуже часто не вистачає. «Вишивали ми вечорами, хто мав вільну хвильку, то й тоді брався за роботу, — зауважує Ірина Господин. — Наприклад, мені на вишивання ікони «Тайна вечеря» знадобилося три місяці. Ікона невеличка, тож часу пішло менше».
Надія Лех і Валентина Кубрак над іконами євангелістів Матвія та Луки, які нині прикрашають Царські ворота храму, теж працювали недовго. «А от чоловікова сестра вишивала великі ікони, — каже пані Надія, — тож їй довелося півроку витратити. Ми дуже переживали, як піде робота, бо зазвичай вишиваємо нитками. Та з Божою поміччю усе склалося добре, працювалося нам легко».
Нині в іконостасі — 18 образків, над якими трудилися майже два десятки родин із парафії. Над «Царем слави» працювала Любов Баб’як, ікони Матері Божої та Івана Богослова вишивали Наталя Павлік із дочкою Яною. Над богородичними (Різдво Матері Божої, Введення в храм та Успіння) трудилися відповідно Олеся Товарницька, Юлія Люта і Світлана Демида. Цикл господських ікон (Різдво Ісуса Христа, Стрітення та Воскресіння) вийшов з-під рук Марії Караван, Марії Тишкевич та Анжели Мацейко. Ікону архангела Михаїла на дияконських дверях вишивали Оксана Шимчик і Людмила Яворська, а образ архангела Гавриїла — Марія Поворозник. Царські ворота храму прикрашають два вишиті зусиллями Людмили Трушин і Христини Пухальської зображення, присвячені Благовіщенню. Тетяна Костецька й Любов Лех працювали над першими намісними іконами (Матері Божої та Ісуса Христа), а Галина Шлюсар із донькою Оленою та згадана вже Любов Лех — над другими намісними (в повен зріст).
Встигли закінчити роботи до храмового празника — на свято Положення ризи Пресвятої Богородиці, яке відзначають 15 липня. Як підрахували майстрині, для вишивання використали близько 18 кілограмів бісеру (а це майже півтора мільйона намистинок). Загальна площа вишитих ікон — трішки більше семи квадратних метрів. Вишивку помістили в липовий каркас, над яким трудився Олег Мамедов із сусіднього села Заздрості, і накрили спеціальним склом. Воно забирає зайвий відблиск, що утворюється від потрапляння світла на бісер.
Наразі іконостас не посвячували — ще дві намісні ікони планують вмістити на його продовженні. Коли всі роботи буде завершено (а на це піде, вочевидь, близько року), каже отець Степан, тоді й освятять.
Виконана унікальна робота — не єдиний «рекорд» для парафіян храму Положення ризи Пресвятої Богородиці. «Наразі плануємо вишити бісером і Хресну дорогу, — ділиться планами настоятель церкви. — Пан Стечкевич настільки захопився нашою ідеєю, що безкоштовно розробив для цього схеми. Парафіяни швидко їх розібрали. Ми навіть жартували: з таким ентузіазмом, який з’явився в людей, можна не одну, а дві, а то й три таких хресних дороги вишити».
«Для нашої парафії нині велика проблема — це знайти кошти, — зауважує Ірина Господин. — Потрібно продовжити іконостас, відновити розпис, а на все треба грошей. Тож розраховуємо на допомогу небайдужих людей, благодійників, меценатів, які б відгукнулися на наше прохання і допомогли реалізувати задумане».
Багато коштів вдається економити людям на тому, що вони самі долучаються до робіт на благо церкви. Сестриці храму розповідають: руками одного лиш отця Степана Суканця, який вправно працює з деревом і металом та орудує пензлем, було зроблено престол, кивот, світильники й багато іншого.
«Важливо, що люди беруть безпосередню участь в облаштуванні церкви, — резюмує отець Степан. — Бо одне — дати гроші, а інше — зробити щось своїми руками. Кожен наш вірний, коли приходить у храм, бачить плоди своєї праці. І це, разом із молитвою, підносить його на дусі. Приємно бачити, як люди самі, без прохань, примусу, приходять і працюють. Відчуваю, що маємо велику Божу підтримку, бо наша парафіяльна громада хоч і маленька, та вже стільки змогла зробити».
Фото авторки
