Усе його життя пов’язане з лісом: вирощував саджанці, садив їх, доглядав, оберігав дерева. Та інших навчав цього. Чи коли лісничим працював, а чи директором лісгоспу. Востаннє — у Бережанах (а починав свій шлях у Колиндянах Чортківського району). Про минулі літа, про людей, із якими спілкувався, творив, — нагадує йому сьогодні шепіт лісу, де провів юнацькі та зрілі роки. А в місті над Золотою Липою Ярослав Йосипович залишив про себе добру згадку ще й тим, що в час, коли керував лісомисливським господарством, хор «Діброва» був чи не найкращим співочим колективом не лише в районі.
Співали всі: старші працівники й молоді, котрі з’їжджалися з усіх найвіддаленіших обходів. А він, директор, — ще й на баяні грав. Особливої ж популярності набрала «Діброва» в той час, коли настала незалежність. І співали хористи те, що вже давно забуте, те, що було роками заборонене, але жило в кожному серці патріота. (А їх, патріотів, серед людей, що в зелених кашкетах, було багато.) Він же брав баян у руки, і тоді, де б колектив не виступав, його зі сцени довго не відпускали. Візитівкою співаків була найулюбленіша повстанська «Лента за лентою»…
Нині Ярослав Йосипович — на пенсії. Займається пасічництвом. І в тих дібровах, де кожне деревце, де кожен кущ зігрітий його серцем, гудуть-літають бджілки-трудівниці. Ця Божа челядка, спиваючи нектар із квіточок, несе до вуликів, біля яких він — їхній добродійник, лагідна людина, умілий господар та ласкавий дідусь. Через те й мед, який із зел і трав, — цілющий, запашний, солодкий-пресолодкий. А десятилітній онук Ярославчик, який змалку смакує цим наїдком, помічник і улюбленець дідуся, переймає від нього це солодке ремесло.
Ярослава ШТОКАЛО-ПАРХОМЧУК.
Бережанський район.
На фото авторки: Ярослав ЛОЗИНСЬКИЙ.