УСІ ВІСІМ ДНІВ ФЕСТИВАЛЮ «ТЕРНОПІЛЬСЬКІ ТЕАТРАЛЬНІ ВЕЧОРИ. ДЕБЮТ-2017» У ЗАЛАХ, ДЕ ПРОХОДИЛИ ВИСТАВИ, БУЛИ АНШЛАГИ. ДОБРОЗИЧЛИВИЙ, МУДРИЙ, А ІНКОЛИ Й ПОБЛАЖЛИВИЙ НАШ ГЛЯДАЧ ПРИЙМАВ УСІ КОНКУРСНІ РОБОТИ ТЕПЛО, АПЛОДУВАВ СТОЯЧИ. ДЛЯ УСІХ КОЛЕКТИВІВ ЗНАХОДИВ ПОТРІБНІ СЛОВА, ЩОБ ОЦІНИТИ СПЕКТАКЛІ ТА ПІДБАДЬОРИТИ ЇХ ТВОРЦІВ, ГОЛОВА ЕКСПЕРТНОГО ЖУРІ — ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ ЛАУРЕАТ, НАРОДНИЙ АРТИСТ УКРАЇНИ ФЕДІР СТРИГУН. ЗАГАЛОМ «ВЕРЕСНЕВА РОЗРАДА» (ТАК НА ЙОГО ПОЧАТКАХ НАЗВАЛА НАШ ФЕСТИВАЛЬ СВІТЛОЇ ПАМ’ЯТІ КИЇВСЬКИЙ ТЕАТРОЗНАВЕЦЬ НІНА НОВОСЕЛИЦЬКА) ДЛЯ ШАНУВАЛЬНИКІВ ТЕАТРУ СПРАВДІ БУЛА РОЗРАДОЮ, БО СТІЛЬКИ РІЗНИХ ТЕАТРІВ ТА ЇХ РОБІТ МИ ПОБАЧИЛИ. ВОДНОЧАС ФЕСТИВАЛЬ ДАВ ЧИМАЛО ПРИВОДІВ ЗАДУМАТИСЬ І НАД ПОДАЛЬШОЮ ЙОГО ДОЛЕЮ, І НАД ТИМ, КУДИ ІДЕ УКРАЇНСЬКИЙ ТЕАТР.
Уже те, що не було присуджено дипломів за режисуру першого ступеня та за головні жіночу і чоловічу ролі, говорить про рівень фестивальних робіт. Найяскравішою була вистава Рівненського академічного обласного українського музично-драматичного театру «Біла ворона». Ця рок-опера про національну героїню Франції Жанну д’Арк Геннадія Татарченка та Юрія Рибчинського в Україні ставилася лише тричі: у Полтавському театрі, в Криму та на сцені Театру імені Івана Франка в Києві, де вона йшла 11 років з безперервними аншлагами. Але жодного разу не звучала у живому виконанні оркестру.
На це зважився лише Рівненський театр. Видовищна та яскрава вистава і тут іде під суцільні аншлаги. Й на нашому фестивалі вона викликала шквал овацій. Тож зібрала цілий букет фестивальних нагород. Журналістське журі віддало їй приз глядацьких симпатій та номінацію «Фатальний чоловік» актору Ігореві Ніколаєву за роль блазня-диявола. Експертне журі присудило «Білій вороні» диплом за музичне вирішення вистави: його отримав диригент оркестру заслужений артист України Зіновій Крет за аранжування рок-опери. У Рівне поїхав і диплом «За пластичне вирішення вистави», і ще одна нагорода Ігореві Ніколаєву — за чоловічу роль другого плану. Дорогоцінний подарунок, годинник марки «Клейнод» від директора мережі «Престиж-час» актора Миколи Булата, отримав Шевченківський лауреат директор — художній керівник театру Володимир Петрів.
Збіглися оцінки експертного і журналістського журі й у відзначенні студентської вистави перфомативного театру BEDLAM (м. Київ) «Криваве весілля» за п’єсою Фредеріко Гарсія Лорки. Журналісти назвали її «Відкриттям фестивалю», а театральні експерти присудили диплом «Мистецька надія». Хочеться щиро побажати, щоб ці талановиті діти після закінчення навчання знайшли свої театри. Зокрема, й режисер-постановник вистави Анастасія Вервейко, що родом з окупованого нині Краснодона, а сьогодні навчається на факультеті театральної режисури. Поставити таку зрілу й професійну виставу у студентські роки не кожному під силу.
Три нагороди експертного журі отримала вистава «Блаженний острів, або Отак загинув Гуска» Київського академічного театру «Колесо» (за режисуру третього ступеня, за жіночу роль другого плану, за акторський ансамбль). Журналістське журі було подивоване такою кількістю нагород доволі скромної постановки, як, до речі, і тим, що не знайшлося жодної відзнаки для Чернівецького театру, який привіз щемливу і не без моралі виставу «Сяй, мій божевільний діаманте!» Вистава ще одного Київського театру — «Золоті ворота» — «Кольори» за п’єсою П. Ар’є відзначена дипломами «За режисуру другого ступеня», «За акторський ансамбль» та за жіночу роль другого плану.
Обидва журі оцінили виставу Волинського академічного обласного музично-драматичного театру ім. Т. Шевченка «Любов до скону». Актрисі Наталії Мельничук журналісти віддали диплом «Фатальна жінка», а театральні експерти нагородили Дмитра Мельничука дипломом за чоловічу роль другого плану.
Окремо треба сказати про виставу «Украдене щастя» Львівського національного академічного українського драматичного театру імені Марії Заньковецької. Як на мій погляд, про неї треба писати окремо, аналізувати її по сценах, по епізодах, настільки все вирішено вишукано, витончено, переконливо. Це справжній майстер-клас режисера вистави Федора Стригуна, який зберігає високу планку національного театру, залишаючись вірним українській класиці. Вистава не брала участі в конкурсі (інакше забрала б чи не всі його призи), а була швидше подарунком фестивалю. Але без нагород заньківчани усе ж не залишилися. Журналісти віддали їй диплом «За вірність українській класиці», професійне журі — спеціальну відзнаку «За честь, достоїнство і вірність професії». А Микола Булат подякував Федорові Миколайовичу за «украдене щастя, що приносить таке задоволення», і подарував йому ручку «Паркер», щоб він розписував нею ролі у своїх майбутніх постановках. Загалом тернопільські театрали всіляко демонстрували Федорові Миколайовичу свою прихильність, любов та вдячність за його багаторічне вірне служіння Українському (саме так, з великої літери) театру і за любов до Тернополя, його театру та глядача.
Щодо тернопільських театрів, то вистава господарів фестивалю «Сорочинський ярмарок» не брала участі в конкурсній програмі, а казка про мамине благословення «Василина» академічного обласного театру актора і ляльки отримала диплом за сцено-графію (художник-постановник Наталія Денисова).
Прощаючись, господарі промовляли традиційне: «До зустрічі на наступному фестивалі». А ось яким він буде, треба думати вже сьогодні. Усе настійніше звучить пропозиція забрати у назві фестивалю отой «Дебют», бо його насправді немає. Хіба що в студентських виставах. Але ж це змагання, якщо послуговуватися спортивною термінологією, у різних вагових категоріях. Потрібна нова концепція фестивалю і нові підходи до його організації.
Звітом київських театрів назвав цьогорічний наш фестиваль Федір Стригун. Їх справді було аж шість. Але, може, такий звіт варто робити окремо, бо як можуть студентські роботи змагатися з постановками національних чи академічних театрів. До того ж ми побачили не найкращі тенденції, які привносять столичні колективи в театральне мистецтво. Це і використання ненормативної лексики, і захоплення відвертими, а то й вульгарними сценами.
Ще одна особливість цьогорічного фестивалю — засилля вистав про жіночу долю. Як зазначав голова журі: що не вистава, то все жінки плачуть і жаліються на чоловіків. Мабуть, це вже справді соціальна тенденція, якщо стільки театрів порушують цю тему. Очевидна й інша тенденція: театри з усіх сил намагаються розважити глядача, розсмішити його. Менше на фестивалі було вистав, які змушують його страждати і думати.
А що глядач хоче не тільки сміятись, а й бачити на сцені серйозні глибокі постановки, засвідчує його бурхливий прийом рок-опери «Біла ворона». До речі, це єдина постановка на нинішньому фестивалі, яка хоч опосередковано виходить на українське сьогодення. Палкі заклики до свободи у поетичних речитативах «Коли ж мета велична, як свобода, юрба завжди, завжди стає народом», «Хто нас виводить із пітьми, хто робить нас усіх людьми? Свобода!», «Що вище за любов? Свобода! Свобода! Свобода!» недвозначно асоціюються з нашими майданами, і з нашим прагненням до волі. І це теж додало бонусів виставі.
Галина САДОВСЬКА.
На фото: сцени з вистав «Біла ворона», «Украдене щастя»; народні артисти України Федір Стригун та В’ячеслав Хім’як із членами журналістського журі.
Фото з вільних джерел