П’ЯТОГО ВЕРЕСНЯ ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ УХВАЛИЛА БАЗОВИЙ ДЛЯ РЕФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ СИСТЕМИ ЗАКОН «ПРО ОСВІТУ». ОТЖЕ, ІЗ НАСТУПНОГО НАВЧАЛЬНОГО СЕЗОНУ ДІТИ ВЧИТИМУТЬСЯ В ШКОЛАХ 12 РОКІВ. ДО 2023 РОКУ ВЧИТЕЛЬСЬКА ЗАРПЛАТА ЗРОСТЕ ДО МАЙЖЕ СЕМИ ТИСЯЧ ГРИВЕНЬ. У ШКОЛАХ СТВОРЮВАТИМУТЬСЯ ІНКЛЮЗИВНІ КЛАСИ ДЛЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ПОТРЕБАМИ. ШКОЛИ СТАНУТЬ АВТОНОМНІШИМИ, АЛЕ МУСИТИМУТЬ ЗВІТУВАТИ ГРОМАДСЬКОСТІ, НА ЩО САМЕ ВИТРАТИЛИ КОЖНУ КОПІЙКУ…
Усі педагоги, з якими ми спілкувалися, готуючи цей матеріал, вважають, що освітню галузь треба реформувати негайно, бо це потреба часу. Водночас усі висловлюють стурбованість щодо декларативності й «сирості» закону й називають причини, які гальмуватимуть реформу.
— Добре, що школи отримають автономію, в тому числі в діяльності директора, — каже Олександр Остапчук — очільник Тернопільського НВК «Школа-ліцей №6 ім. Н. Яремчука». — Але автономія стане корисною тільки в тому разі, коли директори будуть на своєму місці, коли в їхній відповідності до посади ніхто не сумніватиметься.
Багато речей у новому законі лише видають за новації. Це те, що стосується системи поділу шкіл, уроків, домашніх завдань тощо. Не сприймаю сліпого копіювання деяких новацій із закордонних шкіл. У фінів свій менталітет, а в нас — свій. Нам чужі електронні щоденники, смарт–системи тощо, коли батькам приходять на телефон повідомлення з балами. Ми — за те, аби дитина ввечері сама розповіла вдома, що їй було в школі добре й вона отримала такі й такі бали. Ми нині сміємося з такого «нововведення», як нова українська школа, бо в своїй школі впровадили це давно.
Директор Молотківської ЗОШ І-ІІ ступенів, що на Лановеччині, Лариса Антощук підтверджує цю думку. Адже вчителі вже не оцінюють першокласників і другокласників у першому семестрі. І давно проводять уроки і на природі, і за круглим столом, впроваджують інноваційні методи навчання.
Не всі схвалюють те, що директори, за новим законом, зможуть залишатися на посаді в одній школі не більше двох термінів по шість років кожен. Директор Тернопільської спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів №29 із поглибленим вивченням іноземних мов Анатолій Ятищук запевняє: керівник може вивести школу на відповідний рівень за три роки. Він впроваджує свої методики, добирає колектив і, щойно це починає працювати й давати результат, йому треба йти з посади. А новий директор — це знову нове бачення. То чи не доцільніше буде ухвалювати рішення про зміну директора згідно з показниками школи? І з другого боку: якщо керівника не сприймуть ні вчителі, ні учні, то що — їм доведеться терпіти його 12 років?
Новий закон, за словами освітян, поглибить кадрову проблему. Адже реформа має стартувати вже у 2018 році, а зарплату вчителям обіцяють підвищити до 2023-го (про інфляцію ніхто нічого не каже). Хоча вже сьогодні кваліфікованих кадрів навіть у Тернополі не вистачає. Не зрозуміло також, де брати учителів, котрі змогли б на належному рівні викладати суміжні дисципліни, адже кількість предметів обіцяють скоротити за рахунок об’єднання деяких.
Поміж тим добре, що вчитель отримав змогу самостійно обирати методи, форми роботи. Але загалом методична база до нововведень ще не розроблена. Тож із наступного року ми можемо сподіватися хіба що на початки реформи, але аж ніяк не на впевнений старт.
— А нам треба йти рішучим реформаторським маршем, — вважає колишній очільник управління освіти облдержадміністрації, кандидат наук Ігор Равлів. — Хоч я не вірю, що держава в умовах війни зможе виділяти на освіту сім відсотків ВВП, як задекларовано в законі. Однаково в процесі реформування освіті не вистачатиме грошей, як не вистачало ніколи досі. Його гальмуватимуть і об’єктивні, і суб’єктивні чинники. У нас уже була концепція 12-річної школи, але Табачник її скасував.
Маю суб’єктивні застереження і щодо призначення вчителів директорами. Це добре тільки в тому разі, якщо рівень професійної свідомості директора високий. Свого часу, коли в нас уже таке було, я аналізував ситуацію і дійшов висновку, що вчителі, яких призначали директори, були на дві голови слабшими від тих, котрі проходили крізь сито управлінської структури. Тобто суб’єктивність директора працювала не на якість. Але якщо директор нестиме відповідальність за рівень школи, то він повинен добирати колектив. Школі потрібен новий учитель і потужні гроші. Бо з нічого щось не буває.
Усі освітяни вітають створення опорних шкіл, але побоюються, що державі не вистачить грошей на реалізацію цього проекту таким, яким він має бути. Ігор Равлів на посаді начальника управління освіти готував свого часу грунт для освітніх округів і опорних шкіл. Вони навіть були затверджені на рівні області, але процес зупинився.
— Хай не ображаються колеги, але школа, де по 20 учителів і дітей — не школа, а профанація, — каже Ігор Петрович. — Треба сформувати такі школи, щоби батьки хотіли вчити там дітей. Із двома басейнами, двома спортзалами, гуртожитком, їдальнею, автобусами, повністю комп’ютеризовані й модернізовані. Але це потребує великих матеріальних затрат. Рейсовими автобусами добиратися по наших дорогах та ще й узимку — це з одного нещастя стрибнути в інше. А з другого боку, закриють школу — не стане села.
— Проте нова школа, крім грошей, потребує нових учителів, — продовжує Лариса Петрівна. — Але де їх узяти, якщо поки в педагогічні виші вступають абітурієнти з не найвищими балами. Учительський фах потребує підвищення престижу. Вчителями повинні ставати найкращі, найрозумніші. І талановиті молоді педагоги повинні горіти бажанням іти до школи й віддавати себе дітям.
— Завжди були, є і будуть учителі-фанати, від Бога, котрі люблять чужих дітей, як своїх, і працюватимуть за будь-яку зарплату, — каже Ігор Равлів. — Але вже як платити вчителям великі гроші, треба вимагати від них високої якості навчання. І передусім позбавити школи від баласту пенсіонерів. Я їх поважаю, бо сам пенсіонер, але відповідна підготовка має бути. Бо вчитель — це «дивак із сонцем у кишені», він має першим приходити до школи й останнім іти додому, за ним діти повинні бігати, любити його, поважати. Бо вчитель тримає школу на своїх плечах. Без доброго вчителя наймодерніша школа буде мертвою.
Учителька математики та колишній завуч Марія Балагура, яка працює в Озерянській ЗОШ І-ІІІ ступенів, що на Бучаччині, вважає важливим моментом у нововведеннях можливість учителів самостійно визначати потрібну кількість годин на кожну тему і вибирати, як ці теми подавати учням.
— Період вивчення тієї чи іншої теми, насамперед, залежить від складу учнів у класі, — стверджує Марія Григорівна. — Одні засвоюють тему швидше, інші — повільніше. Вчитель самостійно повинен зважити на особливості своїх учнів.
Реформа освіти передбачає і зменшення кількості учнів у класі. Якщо раніше в одному класі могли навчатися і до 45 учнів, то тепер — до 30-ти. Це дасть можливість учителеві більше уваги приділити кожному учневі.
А щодо 12-річного навчання Марія Григорівна зазначає: таке нововведення буде виправданим, якщо останній рік зробити профільним, приділити увагу тим предметам, що будуть потрібні учневі для здобуття майбутньої професії.
Реформа освіти також включає ведення навчального процесу тільки державною мовою. За словами Марії Григорівни, це дуже важливий пункт в освітньому законі. Адже кожен український учень має знати рідну мову. Перед школами Тернопільщини така проблема не постає. Проте у східних областях чи то на Закарпатті, де у багатьох школах навчальний процес проводиться російською та угорською мовами, дітям потрібно дати час для адаптації. Наприклад, для 1-2 класів дозволити проводити більшість занять звичною для них мовою, а решту — українською. Згодом повністю перейти на українську мову. Таке рішення, на думку Марії Григорівни, було б правильним, оскільки це дасть змогу дітям звикнути й адаптуватися.
А ось Анатолій Ятищук вважає, що закон невчасно загострив мовну проблему. Директор побоюється, що нацменшини почнуть відстоювати свої мовні права. А нині Україні достатньо проблем на сході.
Тож поки закон лише викликав жваві дискусії та поставив багато запитань, відповіді на які ніхто не знає. Як, приміром, стежитимуть за прозорістю конкурсного добору директорів на місцях? Де візьмуть кадрів і як система забезпечить варіанти здобуття освіти, як-от дистанційна, екстернат, так званий хоумскулінг? Чи не загальмує процес підвищення зарплати вчителям в умовах війни? Наскільки швидко вдасться пере–кваліфікувати вчителів, зокрема для інклюзії? Де і як учитель підвищуватиме кваліфікацію? Хто контролюватиме профвідповідність педагогів? Що то таке — незалежна інспекція якості знань? Хто туди ввійде і куди подінуться чиновники від освіти? Як працюватиме автономія? Коли, врешті, будуть чіткі механізми реформування, підзаконні акти, інші нормативні документи?
А ще виникає багато запитань щодо профільного навчання, профтехосвіти, вищої школи (імплементація положень закону «Про вищу освіту» триває вже три роки), але це вже теми для наступних матеріалів.
Ліля КОСТИШИН,
Зоряна МУРАШКА.
Фото з вільних джерел