— Я ЗАПРОШУВАВ ПОСЛУХАТИ НІЖНОГО ТА РІЗКОГО МАТЕВОЩУКА, КОЛИ ПИСАВ ПРО ЦЮ КНИЖКУ, — КАЖЕ ЮРІЙ ЗАВАДСЬКИЙ, РОЗПОЧИНАЮЧИ ПРЕЗЕНТАЦІЮ «МОРФИ І МОРФІЙ».
ЗАХІД ЛОКАЛІЗУЄТЬСЯ В ЧОРНОМУ ЗАЛІ «КОЗИ», УСІ МІСЦЯ ЗАЙНЯТІ. ДО РЕЧІ, ЯК ПОТІМ СКАЖЕ ЮРКО МАТЕВОШУК, МІСЦЕ НЕ ВИПАДКОВЕ — ТУТ УПЕРШЕ БРАВ УЧАСТЬ У СЛЕМІ Й ТОДІ Ж ПОЗНАЙОМИВСЯ З БАГАТЬМА ТЕПЕРІШНІМИ ДРУЗЯМИ. А З ЧАСТИНОЮ — ЩЕ ДО ТОГО, У ЛІТЕРАТУРНІЙ СТУДІЇ «87» ІМЕНІ ЮРІЯ ЗАВАДСЬКОГО.
— «Морфи і морфій» — найцілісніша і найкраща збірка Юри. Стилістично рівненька, і там мало силаботоніки. Я дуже радий, що він почав говорити просто. Юра просто почав говорити. У цій збірці він ніжний. Юрко один із тих, хто словами, позиченими з «борсуківської діскатєки», може видушити сльозу зі здорового мужика. І він різкий. Ця різкість і ніжність, змішуючись, утворюють дуже класний брудний стиль, — повів далі пан Юрій.
«Морфи і морфій» — третя в офіційній бібліографії Юрія Матевощука (усі — видавництво «Крок»), бо, як каже, у Василя Махна запозичив манеру згадувати тільки правильні книжки, тож воліє оминати першу «Відчути небо».
— Своєю першою усвідомленою збіркою вважаю «Прототип». Потім — «Аверс і Реверс» і Alive, котрі є складовими «Метрополю», за котру мене відзначили премією імені Степана Будного, щоправда, грошової нагороди за неї так і не отримав. Але не засмутився і далі писав «стіхи». «Морфій і морфи» — для мене важлива. Думаю, після цієї книжки, напишу ще одну, з якою подамся на якийсь конкурс. Або ж не напишу жодної, — мовив поет.
Після презентації я поспілкувалася з Юрком про його збірку.
— Назва «Морфи і морфій» відповідає її структурі. Перша частина — «Морфи», друга — «І», третя — «Морфій»…
— Мене часто запитують про назву книжки. «Морфи» — то найменша частина слів, це ті вірші, котрі сам не можу зрозуміти, як написані. «І» — сполучник, це метафізична частина. «Морфій» — з ним усе зрозуміло, для мене це частина ліричності, оголений нерв, це той стан, коли депресуєш і дзвониш тим, кого любиш.
— Я б поставила між двома словами назви сполучник «та», щоби було чергування. Але, думаю, в «і» є глибинне значення.
— Так, безумовно. «І» набагато символічніший сполучник, як з точки зору «крапок над і», так і просто зображення цієї літери, яка може мати вигляд, як свічки чи вуличного ліхтаря, так і може бути частиною паркану, який нам щодня потрібно перестрибувати чи ламати.
— Ти ж не дарма почав збірку з «Клоунів». То розкажи, чому цей вірш тобі особливий.
— Цей вірш немає якоїсь великої особливості — просто мені здається, що ми живемо у світі клоунів; світі, де ти вічно уподібнюєшся якимось не надто приємним речам і безперервно «лажаєш», а у відповідь чуєш: «Так, це круто, продовжуй, так і треба». В моїх віршах насправді багато іронії, особливо там, де її дуже важко помітити. Мої тексти — це як певне апелювання до того чи іншого стану чи середовища. Я знаю, що багато хто каже, що поезія нікому нічого не повинна — і я підтримую це твердження, але на ділі я насправді з ним не погоджуюся, бо наші слова, як сірники, вони, як би це банально не звучало, можуть запалювати.
— І в цьому віршеві, й інших у тебе дуже тонка межа між ліричним героєм і автором.
— Ну, якщо це так помітно, значить, більшість віршів, які насправді не мають нічого спільного між ліричним героєм і автором, — вдало написані й мені вдалося виконати задумане (сміється. — А. З.). Хоча деякі з них все ж таки є дуже особистими і правдивими. Мені їх читати не надто легко, але я розумію, що вони повинні були бути. Бо, якби ти збрехав собі, то ти збрехав би читачу.
— Як то говорити про себе напряму, так би мовити, відкривати свою ліричність, хоча й сусідити її з різкістю?
— Я би просто по-інакшому не зміг. Якщо ти маєш тему, з якою хочеш достукатися до інших, то ти не можеш сам себе по-іншому поводити. Я знаю багатьох колег, які все дуже кардинально розмежовують, інколи грають, інколи переграють на сцені перед мікрофоном, і їм все вдається, але я так не вмію. Звісно, є тексти, які ти пишеш заввиграшки, для розради чи просто, аби потішити народ. Але це зазвичай виняток.
— Ти почав говорити про важливість цієї збірки, але або я не зрозуміла, або обмежився в контексті «Смолоскипу». Мені ж здається, що варто про вагу «Морфи і морфій» згадати окремо.
— Я мрію колись написати сильну книжку і встигнути з цим до 30, аби було не соромно податися на «Смолоскип». Це як в анекдоті — я маю мрію, та поки не купив лотерейний квиток. Я надто критично ставлюся до «Морфів…». Ця збірка для мене важлива і ключова передовсім, бо мені показує, чи все що я почав робити, було варте того. Адже я все ж таки почав писати трохи по-іншому, порівнюючи з минулими книжками. І це був особистий виклик. Я дуже хвилювався і перед виданням, і під час презентацій. Але, як виявилося, я на правильному шляху. Знаю, на які хиби мені звернути увагу і до чого прямувати. І знаю точно, що зміни і спроби себе у дещо іншому амплуа — це випробування, але воно дуже цікаве для мене.
Фото авторки