«Я НЕ ХОЧУ РОБИТИ З ДИТИНОЮ УРОКИ. Я ПОГАНА МАТИ?» ЦІ СЛОВА МОЛОДОЇ МАМИ З КИЄВА ПОШИРИЛИСЯ ІНТЕРНЕТОМ ЩЕ У ВЕРЕСНІ ТА ВИКЛИКАЛИ ЧИМАЛО ОБГОВОРЕНЬ СЕРЕД ГРОМАДСЬКОСТІ. ЖІНКА ВИСЛОВЛЮВАЛА ОБУРЕННЯ ВЕЛИКОЮ КІЛЬКІСТЮ ДОМАШНЬОГО ЗАВДАННЯ, ЯКЕ ЗАДАЮТЬ ЇЇ ДОНЬЦІ-ВОСЬМИКЛАСНИЦІ. ЗАМІСТЬ ТОГО, ЩОБ ПОСПІЛКУВАТИСЯ У СПОКІЙНІЙ СІМЕЙНІЙ ОБСТАНОВЦІ, ЇМ ДОВОДИТЬСЯ ПІСЛЯ ВАЖКОГО РОБОЧОГО ДНЯ ДО НОЧІ РОБИТИ УРОКИ. ЛЮДИ ПОДІЛИЛИСЯ НА ДВА ФРОНТИ: ОДНІ ПІДТРИМУВАЛИ ЖІНКУ Й РОЗПОВІДАЛИ ПРО СВОЇ НІЧНІ ПОСИДЕНЬКИ З ДИТИНОЮ ЗА ПІДРУЧНИКАМИ, ДРУГІ — ДОВОДИЛИ, ЩО ЦЕ БЕЗПОСЕРЕДНІЙ ОБОВ’ЯЗОК МАТЕРІ Й НІЧОГО ЖАЛІТИСЯ. ТА ВСЕ Ж БІЛЬШІСТЬ ЗІЙШЛАСЯ НА ДУМЦІ, ЩО НАВЧАЛЬНА ПРОГРАМА В ШКОЛАХ НАДТО ПЕРЕВАНТАЖЕНА І ДІТЯМ ВАЖКО ВПОРАТИСЯ З ТАКИМ ОБСЯГОМ ЗАВДАНЬ.
РОБОЧИЙ ДЕНЬ: ЗРАНКУ ДО НОЧІ
У шкільному розкладі українських учнів щодня в середньому по шість-сім уроків. Заняття зазвичай розпочинаються о 8.30 і тривають приблизно до 15 години. Врахуємо ще й час, щоб дістатися додому. Якщо в Тернополі, порівняно невеликому місті, це можна зробити й за 10—20 хвилин, то в містах-мільйонниках не завжди вистачить і години. Як результат, учень приходить додому близько 16-ї. Ще одна година потрібна для того, аби перевдягнутися, поїсти та й елементарно перевести дух після школи. О 17 годині учень приступає до виконання домашнього завдання.
Згідно з «Державними санітарними правилами і нормами влаштування, утримання загальноосвітніх закладів та організації навчально-виховного процесу» обсяг домашніх завдань має бути таким, щоб витрати часу на їхнє виконання не перевищували у 2 класі 45 хвилин, 3 класі — години 10 хвилин, 4-му — години 30 хвилин, 5—6-му — 2,5 години, 7—9-му — 3 години, 10—12 класах — 4 години. Якщо врахувати, що в середніх і старших класах зазвичай по шість уроків, і домашнього завдання може не бути лише із фізкультури, малювання чи трудового навчання, то на вивчення одного предмета учень має близько 30—40 хвилин. Чи реально розв’язати «енну» кількість задач та прикладів із математики за 40 хвилин? Або ж прочитати, зрозуміти і запам’ятати параграф (часто не один) з історії, який нерідко написаний такими складними синтаксичними конструкціями, що одне й те ж речення доводиться перечитувати кілька разів. Та навіть якщо учень і впорається за три-чотири години, то його «робочий» день закінчиться тільки близько 9-ї вечора.
Однак не забуваймо, що сучасний школяр, окрім занять у школі, відвідує різні гуртки, курси чи репетиторів. Тому потрапити додому о шістнадцятій годині й уже о сімнадцятій виконувати уроки вдається далеко не кожному. В дитини залишається два варіанти: зустріти опівніч із книжкою в руках або ж якнайшвидше позбутися уроків, зробивши їх, як то кажуть, п’яте через десяте. Повірте, чимало школярів вибирають саме другий варіант. І неважко зрозуміти, що ефективність від такого навчання майже близька до нуля.
Син Катерини Теличин Святослав навчається у п’ятому класі і, як більшість учнів, не обходиться без допомоги мами під час виконання домашнього завдання.
— Практично щодня в розкладі сина — по шість уроків, — розповідає Катерина Данилівна. — І майже на кожен урок є домашнє завдання, звісно, окрім малювання, фізкультури тощо. Наприклад, з математики, яка є тричі на тиждень, задають у середньому три досить об’ємних задачі та шість прикладів. Син «сідає» за підручники близько п’ятнадцятої години й виконує те, з чим може впоратися без мене. Близько шостої вечора, після мого повернення з роботи, вчимо зі Святославом решту предметів. Наше спільне навчання займає близько двох-трьох годин, залежить від кількості й обсягу завдань. Відповідно з дитиною навіть не вистачає часу просто поспілкуватися. Якщо влітку ми із сином могли разом провести час, погуляти, поїздити на велосипедах, то тепер про розваги в будні можна забути.
Катерина Теличин стверджує, що шкільну програму неодмінно потрібно спрощувати, адже більшість інформації — другорядна. Багато й такої, яку дитина ще не сприймає в тому чи іншому віці. Складна програма, наприклад, із «Природознавства». У 5 класі діти вивчають основи хімії: поняття про атоми, молекули, хімічні елементи. Учням ще складно зрозуміти, що це і з чим його «їдять».
— Програма зовсім не адаптована до розуміння її дітьми 5 класу, — зазначає пані Катерина. — Підручники складні для сприйняття. Складається враження, що їх пишуть люди, котрі не розуміють і не знають, як працювати з дітьми.
ШКОЛА — СТИМУЛЯТОР ХВОРОБ?
Завідувач шкільного відділення Тернопільської міської дитячої комунальної лікарні Світлана Іванівна Козак звертає увагу на те, що перевантаження дитини у школі може спричиняти чимало захворювань.
— Статистичні дані свідчать, що сьогодні зростає кількість функціональних розладів, гостра і хронічна соматична захворюваність, синдроми дезадаптації тощо, — розповідає Світлана Козак. — Насторожує збільшення розладів поведінки і психіки дітей. Є чимало факторів, які впливають на ці захворювання, зокрема й соціальні, до яких належать умови навчання і виховання в школі, якість навчального процесу.
Світлана Іванівна зазначає, що в останні роки зросла тривалість робочого дня школяра. Згідно з проведеними дослідженнями, робочий день старшокласника триває 14—15 годин, із них шість-сім він проводить у школі, п’ять годин займає виконання домашнього завдання і ще дві учень витрачає на позакласні заняття. Якщо взяти до уваги ще вісім годин для нормального сну, то для вільного проведення свого часу школяр має лише дві години. А це катастрофічно мало часу.
Лікар звертає увагу й на те, що у 50 відсотків дітей, які приходять у перший клас, розумова і фізична працездатності не відповідають фізичному та психічному навантаженню у школі. Тобто діти не готові до реалій шкільної освіти.
— Особливу увагу варто звертати на першокласників, — стверджує Світлана Іванівна. — Адже в них відбувається зміна способу й ритму життя. Протягом перших двох-трьох місяців навчання треба слідкувати за втомлюваністю дитини, пригніченістю настрою, підвищеною дратівливістю, головним болем, порушенням сну, апетиту тощо. Таким чином дитина подає сигнали, що її щось турбує.
Упродовж навчання дітей у школі зростає кількість випадків порушень гостроти зору, захворювань шлунково-кишкового тракту, порушень опорно-рухового апарату та нервово-психічних розладів. У статистиці захворювань тернопільських учнів на першому місці — недуги органів травлення, на другому — системи кровообігу, третьому — хвороби нервової системи та органів чуття.
Світлана Козак вважає, що питання захворюваності дітей стосується не тільки медиків, а й батьків і педагогічного колективу. У школі мають бути створені належні умови для навчання, зокрема відповідне приміщення, його освітлення, відповідність парти зросту дитини тощо.
— Батькам потрібно слідкувати за режимом дня, умовами харчування та фізичною активністю дитини, — каже Світлана Іванівна. — Не слід забувати про прогулянки на свіжому повітрі, чергування розумової та фізичної діяльності. Що стосується порушень гостроти зору, то батькам варто контролювати перебування школяра за комп’ютером: дитина молодшого шкільного віку — не більше 30 хвилин, учні 5—8 класів — до півтори години, старшокласники — не більше двох годин. На жаль, цих простих правил майже ніхто не дотримується.
ВАША УВАГА — ЇХНІ ЛІКИ
Програмне перевантаження впливає не тільки на фізичне, а й на психічне здоров’я дітей. Дратівливість, нервові зриви, замкненість, стрес — усе це може бути наслідком надмірного навчання. Практичний психолог Тернопільської спеціалізованої школи І—ІІІ ступенів №5 з поглибленим вивченням іноземних мов Наталія Думанська зазначає, що навчання у школі, позакласні гуртки, домашні завдання — все це дуже виснажує дитину.
— Учні стають більш дратівливими, нервовими, інші, навпаки, замикаються в собі, — стверджує Наталія Олександрівна. — Це може проявлятися в тому, що діти починають агресивно ставитися до однолітків. На фоні цього також виникають конфлікти вдома, непорозуміння між батьками й дітьми. Через втому школярі часто не мають бажання вчитися вдома, а батьки, своєю чергою, ставлять перед дитиною надто багато вимог.
Психолог каже, що батькам треба навчити дитину вибирати з усього потоку інформації, яку вона отримує, основне. Іншими словами, навчити дитину вчитися. Створити певний алгоритм навчання, щоб школяреві було простіше. Окрім того, незважаючи на теперішню зайнятість батьків, їм необхідно знаходити час для спілкування з дітьми. Обговорювати, що їх турбує, разом шукати можливості виправити те, що не вдається дитині. Пам’ятайте: вашим школярам просто необхідні ваше розуміння і підтримка.
Фото з вільних джерел