УНІКАЛЬНИЙ СКУЛЬПТУРНИЙ ВОДОСВЯТНИЙ КОМПЛЕКС «ПОКЛИКАННЯ АПОСТОЛА ПЕТРА» ПОСТАВ НА ПОДВІР’Ї ГРЕКО-КАТОЛИЦЬКОЇ ЦЕРКВИ ВВЕДЕННЯ В ХРАМ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ В КОСОВІ ЧОРТКІВСЬКОГО РАЙОНУ.
Сталося так, що в самісінький пік загострення релігійних міжусобиць на початку дев’яностих тепер уже минулого століття 340 віруючих греко-католиків залишилися без купола церковного над головою. Але в розпач не падали, бо Господь прихилився до них серцем і сказав: «Ідіть за мною!» І люди пішли за Ним.
На очах у центрі села виростав храм за всіма ознаками сучасного архітектурного стилю. День і ніч трудилися косівчани. Особливу активність на будові проявляли Зіновій Мельник, Микола Леськів, Андрій та Іван Ваврики, родини Бідочків, Письменних, усі парафіяни. Згадували і заборонені відправи «перших хоробрих» — отців Тараса Сеньківа, Миколи Романця та інших. І ось 25 червня 1997 р. нову величаву церкву освятив єпископ Михаїл Сабрига. Люди прийшли на свою відроджену парафію.
У 2000—2012 рр. тут служив о. І. Чайківський, а ось уже сьомий рік Боже слово проповідує молодий, енергійний та авторитетний священик отець Василь Лехняк. За його ініціативи 2012 року в Косові уперше після поділу парафії відбулася спільна Хресна дорога за участю всього села разом із вірянами УПЦ КП та РКЦ із хутора Хом’яківки. Спільно освячували і воду на Богоявлення. 2013 р. єпископ Бучацький Димитрій Григорак освятив внутрішній розпис храму та бічні престоли на честь Зарваницької Богородиці та Христа Царя.
— Наша прицерковна територія, де стільки простору і світла, — розповідає сестриця Надія, — дуже спонукальна для здійснення творчих проектів на одвічні теми церковного життя. Отець Василь свого часу виношував ідею щодо встановлення тут фігур Ісуса Христа і самарянки. Ту ідею його перехопили, тож реалізувати її не вдалося. Натомість в отця нашого виник інший задум, навіяний переказами із книг Святого Письма про двох братів: Симона, що зветься Петром, та Андрія, які невода у море закидали, бо рибалками були. Та першого разу за цілу ніч вони не спіймали жодної рибини. Тоді Ісус попросив їх ще раз закинути невід на більшу глибінь, що вони й зробили. І та ловитва була успішною, аж сіті почали рватися, а човни потопати. «Не бійтеся! — гукнув до них Ісус. — Ідіть за мною. Я зроблю вас ловцями людей». І вони повитягали на берег човни, покинули все та й пішли першими за Ним.
— Ця притча, або, радше, біблійна оповідь, має алегоричний підтекст, — доповнює отець Василь. — Адже завдання церкви, за Ісусовим вченням, навертати людські душі в золоті сіті Божої Любові. Лише в цьому їхній порятунок. Ось чому наша скульптурна композиція саме так і відтворює ту історичну подію. У центрі дійових осіб — на повен зріст постать Ісуса Христа, який кличе апостола Петра та його брата Андрія іти за Ним. Більше того, всі ці три образи мистецьки досконалі та психологічно довершені, вмотивовані в дусі часу. Вони символізують єдність Київської церкви в особі Андрія Первозваного та апостола Петра — князя Вселенської церкви. І зробили ми це не задля слави, а задля утвердження історичної правди, яку збезчестили чужинецькі і свої боговідступники. Пам’ятник — від слова «пам’ять». І маємо про це пам’ятати, — каже на закінчення отець.
Два роки знадобилося, аби втілити задумане в життя. Уся атрибутика комплексу, в тому числі і масивний човен, з якого ловили рибу і з якого Син Божий повчав народ, а нині в якому освячують воду, — виготовлені з червоного теребовлянського каменю. А дуже складні роботи виконала (та ні, вирізьбила!) бригада архіскульптора в одній особі Олександра Бориса з Дружби, що на Теребовлянщині.
Про все це й інше йшлося на церемонії відкриття та освячення комплексу в неділю, 8 жовтня ц. р., в якій взяли участь отець-декан Олег Капулов з Ягільниці, ксьондзи Мар’ян і Роман з Ридодубів, священики з Улашківського деканату та косівські парафіяни. У спільній молитві вони дякували Богові і людям за підтримку.
Допомагали майстрам із Теребовлі, крім уже згаданих вище, Богдан Козак, Володимир Лахман, Надія Задорожна та інші односельці. Спонсорували добру справу ревні греко-католики — знаний у краї господарник, депутат облради, директор ПАП «Дзвін» Василь Градовий, молодий, але заповзятливий місцевий фермер Ігор Феник, а також чимало інших жертводавців — вихідців із рідного села.
…До сільського пагорба, де стоїть осяяна у всекрасі церква Введення в храм Пресвятої Богородиці, треба подолати кільканадцять вимощених сходинок. Прийдімо, поклонімся і Матері Божій, і Божому Сину, що кличе нас за собою.
Михайло ОНИСЬКІВ.
На фото: фрагменти скульптурної композиції; отець Василь ЛЕХНЯК.
Фото Василя БУРМИ