У «КАЛИНІ» ЗА 8 ЛИСТОПАДА БУВ ОПУБЛІКОВАНИЙ ЛИСТ «ЧОМУ ЗАБУВ ДОРОГУ ДО МАМИ?», А ЗА КІЛЬКА ДНІВ ДО РЕДАКЦІЇ ПРИЙШОВ СИН, ЯКОМУ ВІН АДРЕСОВАНИЙ. ІЗ ДРУЖИНОЮ. АБИ РОЗПОВІСТИ СВОЮ ПРАВДУ, БО Ж МАТІР НЕ ВПЕРШЕ НАМАГАЄТЬСЯ ДОСТУКАТИСЯ ДО НЬОГО ЧЕРЕЗ ГАЗЕТИ, СІЛЬРАДИ, ПОЛІЦІЮ…
— Неправда, що я десять років не приїжджав, — каже. — Приїжджав, і не раз, але постійно мама зчиняла скандали і навіть викликала наряд поліції. Врешті дільничний попросив мене не їхати.
У чому причина скандалів? Мама хоче, щоби її син розлучився з дружиною і приїхав жити до батьківської хати. Сама виховувала його і ніяк не може змиритися, що він уже не тільки виріс, а й посивів, бо ж п’ятдесятка не за горами. Болить мамі, що взяв жінку із сином, а спільних дітей подружжя не має. Не влаштовує свекруху невістка. Навіть на відстані.
— Ми намагалися жити з мамою, перевезли всі меблі, всі речі, — пригадує син. — Але їй усе завжди було не так. То страви на Святвечір моя жінка не такі готує, то корову неправильно доїть, бо хвіст прив’язує. То ми всі кімнати хочемо зайняти, а мали би спати в одній. Якщо я хотів покерувати по-своєму, мама кричала, що ми хочемо її в кут посадити, а потім і вигнати зовсім… Не витримали, поїхали від неї. І до року вона корову продала й навіть козу сама не могла тримати.
Мама не може без сварок. Коли дружина хотіла виписатися з хати, вона сказала, що будинкова книга десь загубилася, а сама згодом виписала її через суд. Щоби не по-людськи, а зі скандалом.
— У сільраді, на всіх колишніх місцях роботи мого чоловіка, в мене на колишній роботі й навіть на Вінниччині, звідки був родом мій перший покійний чоловік, мою свекруху знають, — долучається до розмови невістка. — Вона всюди телефонує і ганьбить нас. А я, Бог свідок, ніколи не боронила чоловікові навідувати маму. Просто вона щоразу влаштовує на рівному місці скандал і відразу викликає поліцію. Навіть у день, коли ми розписувалися, викликала. Бо то був піст. У чоловіка піднімається тиск, а він у мене вже немолодий…
Із розмови довідалася, що мамі ніколи не подобалися дівчата, з якими зустрічався свого часу її син-одинак. Одна була надто бідна, друга — пані велика, бо з багатої сім’ї. Тож заходився син у парубках до тридцяти одного року. А тоді одружився в інший район. Погана була невістка. Не давала мама молодому подружжю життя. І тамтешня тоді ще міліція не раз приїжджала за викликом ревнивої матері, котра постійно вигадувала привід викликати наряд. І перша невістка не витримала такої свекрухи, подала на розлучення.
Чоловік говорить, говорить… Його дружина час від часу витирає сльози. Не розуміє, чому щастя сина так непокоїть його матір. Не бачить своєї вини в ситуації, що склалася.
— Я кажу мамі, що буду приїжджати, допомагати в усьому, — продовжує син, — а вона: «Мені не треба приїжджати, треба жити зі мною. А ту свою лиши. Як не лишиш її — в тюрмі зігниєш…» Постійно докоряє мені, що ростила, вдягала, взувала. Я вдячний мамі за це, але залишити через неї дружину не можу і не хочу. Ми вже понад десять років разом, розуміємо одне одного. Зрештою, я ж не мамина власність… «Ти ще будеш сто жінок мати», — каже мама. А я не хочу сто, мене моя одна влаштовує.
…Мама і з татом не могла жити. Він їздив на заробітки, привозив гроші, але постійно був не такий. І з сестрою рідною мама сварилася, хоча та важко працювала в колгоспі, бики вирощувала на продаж і будувала нам нову хату. В нас велика родина, але ми не родичаємося, бо відколи себе пам’ятаю, мама сварилася з рідними. Навіть у свята, коли вони приходили до нас у гості.
Мене тягне додому. Маю бажання приїхати до мами і маю з чим. Ми з дружиною їздимо на заробітки до Польщі, тож я готовий дати мамі стільки грошей, скільки треба, помогти, дружина не заперечує. Але я не хочу мати розбірок із поліцією на голому місці. Повірте: мамі не розходиться на тому, щоби я навідував її. Вона хоче, щоб я покинув дружину.
Але я прощаю мамі. Якщо, борони Боже, захворіє, зляже, то догляну, бо мушу забути все і простити. То ж моя мама. І я в неї один…
Прощаючись, подружжя вкотре перепрошує, що потурбували. Я обіцяю переповісти в «Калині» все, що почула. А читачі нехай роблять висновки, на чиєму боці правда.
Фото з вільних джерел