СТОРІЧЧЯ ЖОВТНЕВОЇ РЕВОЛЮЦІЇ (ЧИ ПЕРЕВОРОТУ?) МИНУЛОСЯ В УКРАЇНІ МАЙЖЕ НЕПОМІЧЕНИМ. НЕ ЗНАЙШЛОСЯ ПОЛІТИЧНИХ СИЛ, ЯКІ Б ОРГАНІЗОВУВАЛИ ІЗ ЦІЄЇ НАГОДИ МАНІФЕСТАЦІЇ ЧИ ІНШІ МАСОВІ ЗАХОДИ. А ДЛЯ ПЕРЕСІЧНИХ ГРОМАДЯН — ЦЕ ВЗАГАЛІ НЕ ПРИВІД ДЛЯ СВЯТКУВАНЬ. АЖ НЕ ВІРИТЬСЯ, ЩО ТАК ТИХО І БЕЗСЛАВНО КАНУЛО В ЛЕТУ ГОЛОВНЕ СВЯТО КОЛИШНЬОГО РАДЯНСЬКОГО СОЮЗУ, НАЧЕ Й НЕ БУЛО ЙОГО НІКОЛИ.
Події 1917 року якщо й згадують нині, то в контексті національно-визвольних змагань українців за свою суверенну державу та як військова інтервенція молодої, проте агресивної радянської Росії поставила на тих надіях українців хрест. На довгих майже сім десятиліть. Нині уже не радянська, та все така ж агресивна Росія анексією українського Криму та війною на Донбасі намагається зупинити просування уже вільної України до європейської спільноти. Назви країни міняються, а методи тиску на сусідів не змінюються: це погрози, шантаж і навіть пряма агресія російських військ, хоч і завуальованих під «шахтарів і трактористів».
А в галереї «Бункермуз», під час традиційного по понеділках показу історичних фільмів, у переддень сьомого листопада згадували, за словами історика Сергія Ткачова, «особистість вселенського масштабу, постать колоритну, демонічну», «справа якої живе й до сьогодні» — Лева Троцького. Він народився на нинішній Кіровоградщині, вчився в Одесі та Миколаєві, вдома у нього розмовляли українсько-російським суржиком. Свій псевдонім Лев Бронштейн взяв у тюрмі: прізвище Троцький мав один з його наглядачів.
Троцький — творець Червоної армії, ідеолог троцькізму, однієї з течій марксизму, очільник лівої опозиції в партії, особистий ворог Сталіна. Боротьбу за владу з останнім він програв. Троцького позбавили всіх посад, виключили з партії та видворили за межі СРСР. Він відкрито пригрозив, що повернеться до керівництва ВКП(б) і розстріляє Сталіна та його прибічників. Перебуваючи в еміграції, він продовжував викривати очільника Кремля. І хоч перебував на другому кінці земної кулі, в Мексиці, довгі руки НКВС дістали його й там. Перший замах на Троцького був невдалим: у його постіль всадили понад 200 куль, але він встиг скотитися у пройму між ліжком та стіною — і це його врятувало. Згодом у довір’я Троцького втирається молодий агент НКВС і таки виконує завдання Сталіна. За це вбивство молодик відсидів шістнадцять років, а коли вийшов на волю, отримав звання Героя Радянського Союзу і до смерті жив на Кубі.
За рік до смерті, у 1939 році, Троцький видрукував статтю «Про українське питання». У ній виклав своє бачення, якою має бути Україна. У його розумінні — тільки єдиною, вільною і незалежною робічничо-селянською державою! Окремі його судження звучать так злободенно, ніби написані у наші дні. «Розіп’ята між чотирма державами, Україна посіла тепер у долі Європи те саме місце, яке займала в минулому Польща, з тією різницею, що світові відносини тепер незрівнянно більш напружені, а темпи розвитку прискорені… Українському питанню судилося найближчого періоду відіграти величезну роль у житті Європи», — зазначав Л. Троцький. І визнавав: «Ніде утиски, чистки, репресії і взагалі всі види безкарного хуліганства не мали такого вбивчого розмаху, як в Україні, у боротьбі зі стійкими підгрунтовими прагненнями українських мас до більшої незалежності та свободи. Для тоталітарної бюрократії Радянська Україна перетворилася на адміністративну частину економічного цілого та військового базису СРСР. Сталінська бюрократія будує, щоправда, пам’ятники Шевченкові, проте для того, аби міцніше тримати цими пам’ятниками український народ та примусити його мовою Кобзаря славити кремлівську кліку гвалтівників…»
Вочевидь, перебування в еміграції просвітило думки Троцького, адже він не завжди був таким тверезим політиком щодо українського питання. Так, у дні лютневої революції він відмовив українцям не тільки у незалежності — вони тоді її ще не просили — але й у простій автономії. Троцький був і серед організаторів упокорення українського селянства та організації Голодомору 1932—1933 років…
Фільм, який ми дивилися того вечора, так і називався — «Троцький». Ця російська стрічка знята 1993 року для зарубіжного глядача. У ній розкрито деталі двох замахів на чи не найвідомішого вигнанця з Росії.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел