У РЕПЕРТУАРІ НАШОГО ТЕАТРУ ЗОВСІМ МАЛО ВИСТАВ, ЯКІ ЗМУШУЮТЬ ГЛЯДАЧА, ЗА СЛОВАМИ КЛАСИКА, «ДУМАТЬ І СТРАЖДАТЬ». СТАВКА, ПРИЧОМУ СВІДОМО, РОБИТЬСЯ НА ТЕ, ЩОБ ЙОГО, ГЛЯДАЧА, РОЗВАЖИТИ, РОЗВЕСЕЛИТИ, ВІДВОЛІКТИ ВІД ЩОДЕННИХ БІД І КЛОПОТІВ. ТОЖ ОСНОВНИМ ЖАНРОМ ПОСТАНОВОК ОСТАННІМИ РОКАМИ СТАЛА КОМЕДІЯ (МУЗИЧНА, ТРАГІКОМЕДІЯ, КОМЕДІЯ-ЖАРТ, ВІДВЕРТА КОМЕДІЯ І ПРОСТО КОМЕДІЯ БЕЗ ЯКИХОСЬ ОЗНАЧЕНЬ). СКАЖІМО, У РЕПЕРТУАРІ ЛИСТОПАДА ЇХ АЖ П’ЯТНАДЦЯТЬ ІЗ СІМНАДЦЯТИ ВИСТАВ ДЛЯ ДОРОСЛИХ. І ЛИШЕ ДВІ — «ЗА КРОК ДО ТЕБЕ» І «МАЗЕПА» — ВИКЛИКАЮТЬ ЩОСЬ БІЛЬШЕ, НІЖ СМІХ, ЗМУШУЮТЬ ЗГАДАТИ, ЩО В ЛЮДИНИ Є Й ІНШІ ПОЧУТТЯ, Є ДУША, ЯКУ ТРЕБА ПІДЖИВЛЮВАТИ ЧИМОСЬ СУТТЄВІШИМ І ВАЖЛИВІШИМ, НІЖ ТІЛЬКИ СМІХОМ.
«Мазепа» йшов уперше за кілька останніх років, адже вистава вже була списана. Одному з авторів інсценізації творів Богдана Лепкого про славетного гетьмана Богданові Мельничуку коштувало чималих зусиль, щоб повернути виставу на сцену. Театр присвятив її 145-річчю з дня народження Б. Лепкого і показав відновлений спектакль 21 листопада — у День Гідності та Свободи.
У залі був аншлаг. Багато людей приїхало з районів, зокрема з Бережан та Ланівців — рідних місць автора романів про Мазепу та популяризатора його творчості в наші дні. Публіка дуже тепло приймала виставу. Багато аплодувала, не один і сплакнув над гіркою долею гетьмана-вигнанця. Та й актори викладалися сповна, особливо народний артист України В’ячеслав Хім’як та актриса Світлана Прокопова, які зіграли Мазепу та Мотрю Кочубеївну, сцени трагічного кохання яких були особливо зворушливі. Зрештою, успіх вистави забезпечили зіграність і повна самовіддача усіх акторів, зайнятих у виставі, а також режисерський хист народного артиста України Олега Мосійчука (він же і співавтор інсценізації мазепіани Богдана Лепкого). Гарне її музичне та сценічне оформлення.
Та найважливіше, що «Мазепа» нині ще актуальніший, ніж коли спектакль уперше з’явився на тернопільській сцені. Його завершує відеоряд та вірш Олега Мосійчука про важливість берегти свободу. Якщо у першій постановці той відеоряд складали кадри з Помаранчевої революції, то у відновленій — це були чорно-білі зйомки із зони АТО. Той же ворог, те ж намагання упокорити Україну, і такі ж величезні жертви приносять українці на вівтар свободи. У часи Мазепи це був спалений і винищений Батурин, у наші дні — зруйнований та окупований Донбас.
Поруч зі мною на виставі сидів літній чоловік. В антракті він почав розпитувати мене, що сталося з Мотрею та Мазепою, і чому вони не одружилися, і чи є десь могила гетьмана, і чому його прах не перепоховають в Україні? Думаю, і тому потрібно, щоб вистава залишалася в репертуарі театру, бо вона має і просвітницьку місію, спонукає глядача осмислювати свою історію.
Я запитала своїх колег, колишніх і теперішніх, а також мистецтвознавця Олега Смоляка про їхні враження від перегляду «Мазепи».
Ліля КОСТИШИН, заступниця редактора газети «Вільне життя плюс», молодий драматург: — Вистава мені сподобалася. Переконана, вона має залишатися в репертуарі театру. Треба, щоб її подивилися старшокласники усіх шкіл, учні училищ, студенти технікумів і вишів. Вона доступна для сприйняття, тому необхідно працювати з навчальними закладами у цьому плані.
Надія ВОЛИНЕЦЬ, членкиня Національної спілки журналістів України, краєзнавець, почесна громадянка Бережан: — Прем’єра вистави теж відбулася в присутності бережанців. І відтоді репертуар театру не зникав з нашого поля зору, особливо працівників музею Богдана Лепкого. Коли ж пауза з її показом затягувалася на п’ять років, виникла тривога: невже Лепкий знову в немилості своїх українців? Директорка музею Ірина Ухман потурбувала керівництво театру, і ось 145-та річниця від дня народження письменника вшанована театром. Думаю, що це було й обов’язком головного режисера театру Олега Мосійчука, відзначеного за постановку цього твору Всеукраїнською літературно-мистецькою премією імені Братів Лепких.
Тож цілком розділяємо слова подяки лановецьких глядачів, які склали визнання шани як своєму землякові, співавтору п’єси Богданові Мельничуку, так і її творцям — режисерові, акторам театру. Додам, що ми зворушені грою актриси, що зіграла Мотрю, і глибиною мудрості державця Мазепи, яку передавав народний артист України В’ячеслав Хім’як.
Марія РОМАНЧУК, журналістка, голова громадської ради при Лановецькій райдержадміністрації: — Вистава, звичайно, важка, але дуже потрібна, бо такою важкою була наша історія. І її треба знати, щоб вона не повторилася. Дуже сподобалася гра акторів. Це ж така праця велика, щоб відтворити трагічні реалії нашого минулого. Особливо вразив В’ячеслав Хім’як. Зворушив і блазень, якого зіграв Володимир Ячмінський. Блазні були при царях, королях, їм єдиним дозволялося говорити правду монархам. А яку гірку правду говорив про нашу історію герой Ячмінського, аж душа застигала. З нами на виставу приїхало багато молоді, й усі казали, що їм цікаво було дивитися.
Олег СМОЛЯК, доктор мистецтвознавства, професор Тернопільського національного педагогічного університету імені В. Гнатюка: — Вистава надзвичайно потрібна, бо відновлює пам’ять про видатного, я б сказав навіть геніального, письменника України Богдана Лепкого. Водночас вона відтворює долю, з моєї точки зору, найвидатнішого українського провідника — Івана Мазепи. Він мав усе і все поклав на кін, щоб вирвати Україну з неволі. Це мало б стати основою виховання сучасної молоді. Думаю, її навіть треба спонукати дивитися такі вистави, бо патріотизм з неба не падає, його треба виховувати. Маю намір звернутися до обласної ради, у чиїй комунальній власності перебуває театр, щоб цю виставу в 2017—2021 роках, коли ми святкуємо 100-річчя відродження Української державності, ставили щомісяця, а ті, кому ввірене виховання молоді, подбали, щоб якомога більше молодих людей її подивилося.
Такі ось думки людей, котрі шукають у театрі щось більше і суттєвіше, ніж розвагу, відпочинок і забуття. Тому буде дуже прикро і несправедливо, якщо «Мазепу» відновили лише для разового показу. А таке побоювання у її творців є. Адже у репертуарі на грудень «Мазепи» вже немає. З десяти вистав — усі комедії.
Галина САДОВСЬКА.
Фото Віри Перун і Тараса ІВАНКІВА