НАВІТЬ ПОПРИ ТЕ, ЩО, ВИСТУПАЮЧИ НА ТЕРНОПІЛЛІ, ВІДОМИЙ ПОЕТ-ПІСНЯР СТЕПАН ГАЛЯБАРДА ВИКОНУЄ ЗДЕБІЛЬШОГО ПІСНІ, ЯКІ МИ ВЖЕ НЕ РАЗ ЧУЛИ І ЗНАЄМО, КОЖЕН ЙОГО КОНЦЕРТ — ЦЕ ОДКРОВЕННЯ ДУШІ. БО ВСЕ, ЯК ЗІЗНАЄТЬСЯ, «ПОЧИНАЄТЬСЯ З БАТЬКІВЩИНИ, З ДОМУ, З РІДНОГО ТЕРНОПІЛЛЯ», ЯКІ ПОСТІЙНО ЙОМУ СНЯТЬСЯ. НЕ БУВ ВИНЯТКОМ І ЙОГО НЕДАВНІЙ КОНЦЕРТ В УКРАЇНСЬКІЙ ГІМНАЗІЇ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА.
У його піснях — особлива енергетика: у простих і таких зрозумілих словах, у теплих мелодіях, в емоціях виконавця. А він відверто каже, що співає «так собі, посередньо», проте в рідному краї сам хоче «по краплинці роздати свою душу — людям, птахам». Тернопілля йому особливо дороге. Тут він народився, працював, тут одружився, тут народився його син, тут ще живе його сестра. «На Різдво померла моя мама, тому я завжди в цю пору їду додому», — наче сповідався перед земляками наш краянин. Тож зрозуміло, чому саме піснею «Вертаймось, панове, додому» розпочався його виступ.
Заслужений діяч мистецтв України Степан Галябарда, вже багато літ як киянин, розповів, що за своє життя написав понад 500 пісень. Їх виконують майже всі українські виконавці, окрім Ірини Білик і Таїсії Повалій. «Не склалася з ними співпраця і вже не складеться», — зазначив поет.
Відтак звучало попурі із власних пісень, серед яких широко знані «На березі життя», «Я щасливий, що я чоловік», «Шикидим», «На Україну повернусь», «Жінки й вино», «Якби ти була чужа», «Несу свій хрест», «Це моя Україна».
Але нині, на жаль, наша «Україна в війні, у справжній війні, не в кіні». Поетове серце відгукнулося на неї карбованими рядками: «Стій, враже, згинь, враже, Якщо навіть всі поляжем, Мою землю не топчи, Чорний ворон, не кричи». Вони вже покладені на музику, і пісню тепло сприйняла аудиторія. Ще одну пісню з, так би мовити, воєнного циклу «Не продай Україну зайдам» виконав давній друг і побратим Степана Галябарди тернопільський бард Василь Дунець. Він написав музику і до цієї, і до багатьох інших пісень. Серед них — «Моя повінчана дружино», «Друзі мої», «Романс для Степана Бандери», «Бережімо любов», «Зачекай, не квапся, моя осене». Як зазначив поет, «найгостріші тексти» він посилає саме Василю.
Звучали у концерті й вірші Степана Галябарди: у його власному виконанні, а також учнів гімназії Анастасії Михальчук, Юлії Соломинки та Іллі Онищука. Відтак був цикл пісень про кохання. А завершився виступ виконанням славнозвісної «Яворини», яку Степан Галябарда створив зі Степаном Гігою, і яку зал слухав стоячи. Бо хоч пісня присвячувалась Назарію Яремчуку, життя якого обірвалось так рано, на екрані, окрім нього, пройшла ціла плеяда українських митців, яких уже немає з нами. Зокрема, Івана Миколайчука, Миколи Мозгового, Ігоря Білозіра, Вадима Крищенка…
Поет закликав своїх слухачів берегти і виконувати українські пісні, бо в них — «гомін століть», бо, «поки пісня є, то ми ще люди». Педагоги гімназії довго не відпускали свого гостя. У багатьох на згадку про цю зустріч залишаться світлини.
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел