ОБМІННІ КОНЦЕРТИ КОЛЕКТИВІВ ОБЛАСНИХ ФІЛАРМОНІЙ, КОТРІ, РЯТУЮЧИСЬ ВІД КРИЗИ, ЗАПРОВАДИЛИ ЇХНІ КЕРІВНИКИ, ОСЬ УЖЕ КІЛЬКА РОКІВ РАДУЮТЬ НАС ЦІКАВИМИ ЗНАЙОМСТВАМИ Й НЕСПОДІВАНИМИ ВІДКРИТТЯМИ: ЯКА ВСЕ-ТАКИ РОЗМАЇТА, БАГАТА ТА ЩЕДРА КУЛЬТУРА РІЗНИХ РЕГІОНІВ УКРАЇНИ! ДОСИТЬ ЗГАДАТИ І НЕПОВТОРНУ «ОРЕЮ» ІЗ ЖИТОМИРА, І «ЗОРЯН» ІЗ КРОПИВНИЦЬКОГО, І «ГУЦУЛІЮ», І ЧЕРКАСЬКИЙ ТА ВОЛИНСЬКИЙ ХОРИ. А НЕЩОДАВНО У ТУ ЯСКРАВУ ПАЛІТРУ ЗІ СЦЕНИ ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСНОЇ ФІЛАРМОНІЇ ВНІС СВОЇ ЯСКРАВІ БАРВИ ПОЛІСЬКИЙ АКАДЕМІЧНИЙ АНСАМБЛЬ «ЛЬОНОК» ІМЕНІ ІВАНА СЛЬОТИ.
Колектив цей добре знаний в Україні, і в Тернополі зокрема. Тож не дивно, що в залі був аншлаг, а приймали тернополяни поліщуків так тепло і щиро, що гостей це розчулило до глибини душі.
— У вас унікальна публіка. Такого теплого прийому ми й не сподівались, — говорив журналістам після концерту художній керівник ансамблю Микола Миронець.
Розповідаючи про колектив, він зазначив, що «Льонок» іде до свого 60-річчя. Майже сорок років його очолював Іван Сльота, за якого ансамбль досяг найвищої популярності. Іван Михайлович написав багато пісень, які стали окрасою репертуару ансамблю. Серед них і його візитівки «А льон цвіте синьо-синьо», «Давайте разом заспіваєм, браття», «Рідний край». Загалом же видано три томи його пісень. Два роки тому Івана Сльоти не стало. «Льонок» не тільки узяв собі його ім’я, а й зберігає його творчу спадщину, на якій виховувалися цілі покоління.
— Це одне з головних завдань, яке поставив перед собою наш колектив, — зазначав нинішній його художній керівник Микола Миронець. — А оскільки ансамбль став тепер Поліським, то ми активно шукаємо і беремо до репертуару поліські народні пісні. Тільки у нашому виконанні звучать такі народні перлини, як «Пішла мати до роду гуляти», «Тече річка по пісочку», «Не стелись, барвінку», «Ой ти, Маруся». Не цураємось і авторських пісень.
І справді, багато пісень, які звучали того вечора, ми чули вперше. Напрочуд мелодійні, вони розтікалися залою, як спокійні води поліських річок, і, як свідчила бурхлива реакція зали, нікого не залишили байдужим. Як і танці полісян, теж неквапливі, граціозні. Як і мелодії оркестрової групи ансамблю. Окремо хочеться відзначити і соліста Дмитра Савчука, який з особливим чуттям виконав романс «Ой ти, дівчино, з горіха зерня» на слова Івана Франка. Цей «не поліський» твір у такому вишуканому виконанні став справжньою окрасою концерту.
Проте Микола Миронець не приховував і проблем, які має колектив. Головна з них — кадрова. Насамперед відчувається вона в танцювальній групі ансамблю. Хоч у Житомирі і є училище, яке готує танцюристів, але приїжджають «купці» звідусюди, навіть з Китаю, і розбирають їх, спокушаючи вищими заробітками.
А працівники нашої філармонії, які спостерігали за гостями упродовж дня, коли ті готувалися до концерту, дивувались: усі — і артисти, і технічні працівники — спілкувалися між собою лише російською мовою. І тільки Микола Миронець говорив з ними українською. Прикро, але факт залишається фактом: навіть на 26-му році української незалежності чимало творців української культури зі східних областей так і не переходять на рідну мову…
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел