МИНУЛОГО ТИЖНЯ У МОСКВІ ВІДБУВСЯ АРХІЄРЕЙСЬКИЙ СОБОР РОСІЙСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ, ЯКИЙ ПРИСВЯЧУВАВСЯ СТОРІЧЧЮ ВІДНОВЛЕННЯ ПАТРІАРШЕСТВА В ЦІЙ ЦЕРКВІ. ЯК ЗАЗНАЧАЄ РЕЛІГІЄ-ЗНАВЕЦЬ ЛЮДМИЛА ФИЛИПОВИЧ, ВЕЛЬМИ СИМПТОМАТИЧНО, ЩО ПОЛОВИНА АРХІЄРЕЇВ УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (МОСКОВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ) УХИЛИЛАСЯ ВІД ПОЇЗДКИ В МОСКВУ НА ЦЕЙ СОБОР, «А ВІД’ЇЗД НАВІТЬ ТИХ 30, ЩО В ПІДСУМКУ ПРИЇХАЛИ В РОСІЮ, У БАГАТЬОХ В СУСПІЛЬСТВІ ВИКЛИКАВ НЕСПРИЙНЯТТЯ».
Предстоятель УПЦ(МП) митрополит Онуфрій (Березовський) зробив на соборі доповідь про внутрішнє життя ввіреної йому церкви. Зокрема, озвучив цифри про її потугу. Розповів про гуманітарну допомогу церкви вимушеним переселенцям і «населенню в зоні конфлікту». Нагадав і про участь УПЦ(МП) у звільненні українського десантника Тараса Колодія. Водночас скаржився на парламентські ініціативи. Говорив про «стурбованість духовен-
ства» зверненням Верховної Ради до Вселенського Патріарха Варфоломія щодо надання автокефалії православній церкві в Україні. Торкнувся і міжцерковних конфліктів, в яких звинувачував, звісно ж, опонентів «канонічної». В цілому ж, за словами предстоятеля УПЦ(МП), в Україні продовжуються «соціально-політичні потрясіння», а стосунки з владою характеризуються як «непрості».
Ще жорсткішою була характеристика української ситуації у виступі патріарха РПЦ Кирила. Так, війну в Україні він назвав «кривавим поділом», а УПЦ(МП) — «переслідуваною і дискримінованою церквою». І попри те, на його переконання, саме вона «залишається єдиною силою, здатною об’єднати українське суспільство». Патріарх церкви країни-агресора похвалив священноначаліє УПЦ(МП) за те, «що не дозволяє втягнути церкву в конфлікт ані на жодній стороні», і це, мовляв, «мужня, зважена позиція». Свій гнів предстоятель РПЦ спрямував на «неканонічні релігійні групи, радикальні політичні сили та громадські організації України», від яких зазнає утисків УПЦ(МП). Обурювався «рейдерськими захопленнями храмів з вигнанням з них віруючих» та діями влади, яка «найчастіше надає підтримку загарбникам». Як мовиться, без коментарів.
Архієрейський собор РПЦ ухвалив низку рішень, які прибічники УПЦ(МП) трактують як доленосні для Української церкви, а деякі російські ЗМІ тлумачать їх як фактичне надання її незалежності. Так, у статуті РПЦ УПЦ(МП) виділено окрему главу. Їй повернуто самостійність в управлінні, даровану ще в 1990 році, а потім забрану. Прописано також, що центр управління УПЦ(МП) перебуває в Києві, і що відтепер на Україну не поширюватиметься загальноцерковний суд. Коментуючи ці нововведення, директор департаменту у справах релігій та національностей Мінкультури Андрій Юраш зазначає: ні про яку самостійність тут не йдеться. «Те, що відбулося 1 грудня у Москві, є кінцем будь-яких дискусій про те, яким є насправді статус УПЦ(МП). Будь-яка статутна діяльність має бути підтверджена Патріархом Московським і всієї Русі. Предстоятель обирається єпископатом, але благословляється Патріархом Московським і всієї Русі. Ім’я предстоятеля УПЦ в усіх храмах УПЦ згадується після Патріарха Московського і всієї Русі. Рішення про утворення чи знесення будь-яких єпархій та їхніх меж в УПЦ приймається синодом і обов’язково затверджується Архієрейським собором РПЦ. Рішення Помісного і Архієрейського соборів РПЦ є обов’язковим для УПЦ. УПЦ має власну церковну судову інстанцію, але вищою інстанцією є суд Ахієрейського собору РПЦ. Святе миро УПЦ отримує з Москви», — наголосив Андрій Юраш.
І як після цього можна говорити, що центр управління УПЦ(МП) у Києві, навіть якщо це й прописано в статуті? Українські релігієзнавці вбачають у тому записі намагання Москви «замилити очі київській владі». Щоб вона повірила написаному і не дивилась на УПЦ(МП) як на церкву, центр якої в країні-агресорі. А тому радять українській владі читати не лише цей, а й інші пункти статуту, щоб побачити, звідки насправді керують УПЦ(МП). До слова, усі нові записи в статуті РПЦ щодо УПЦ(МП) зроблено на прохання її митрополита Онуфрія. І ухвалені вони одноголосно. Подумалось, а чому він не попросив, щоб і патріарх в УПЦ(МП) був київський? І якби собор за це проголосував, ото було б історичне для України рішення. А так нічого не міняється: УПЦ(МП) залишається з Москвою, хоч і з «центром управління в Києві».
Та все ж, на думку деяких аналітиків, нововведення щодо УПЦ(МП), зроблені на соборі, це певні поступки Києву. І зробила їх церковна Москва не тому, що справді хоче відпустити УПЦ(МП) у вільне плавання. З одного боку, вона змушена реагувати на ситуацію, яка складається в самій Україні. А з іншого, і в світовому православ’ї щось таки міняється. Нещодавно мав місце факт, який, можливо, і не всі запримітили. Півстоліття Македонська православна церква домагається автокефалії від Сербської церкви, але марне. І ось вона звернулася до Болгарської православної церкви, щоб та стала її церквою-матір’ю і посприяла визнанню православним світом її автокефалії. І БПЦ погодилася розпочати діалог щодо цього. До слова, це та сама БПЦ, яка досі йшла у фарватері РПЦ, засуджувала «розкольників» в Україні, «висловлювала стурбованість «утисками» УПЦ(МП)», раптом пом’якшала до своїх ближніх «розкольників».
З іншого боку, незважаючи на всі старання Москви перетягнути на свій бік Вселенського Патріарха, він продовжує заявляти, що Константинопольська церква-мати «назавжди з’єднана з христолюбивим народом України». Востаннє зробив це нещодавно, у зверненні до українців з приводу 84-ї річниці Голодомору.
Треба сказати, що на Архієрейський собор до сторіччя відновлення патріаршества РПЦ мала намір запросити предстоятелів усіх право-
славних церков. Найперше їй розходилося, щоб на нього приїхав Вселенський Патріарх. Як стверджує Андрій Юраш, з цього приводу і російські дипломати десятки разів їздили до Стамбула, і спеціальні представники президента Росії, але «перший серед рівних» не погодився. Закривати очі і вдавати, що цієї проблеми не існує, що то якісь «неканонічні церковні групи» в Україні щось там не так роблять, уже не виходить. От і доводиться РПЦ йти хоч на якісь поступки, зберігаючи при тому стару риторику, щоб втримати свій вплив на Україну.
У дні роботи Архієрейського собору раптом прозвучала сенсаційна новина: «колишній київський митрополит» «просить прощення», «готовий повернутися в лоно московської церкви». Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет змушений був скликати прес-конференцію і спростувати цю фейкову новину. Виявляється, що РПЦ виступила з ініціативою зняти з нього анафему для відновлення міжцерковного діалогу, але попросила, щоб він написав відповідне прохання, бо, мовляв, так заведено. Патріарх Кирило назвав це «технічним інструментом», щоб собор ухвалив відповідне рішення. Предстоятель УПЦ(КП) сказав, що не дуже вірив у ту затію, але задля примирення з УПЦ(МП) (бо не може християнин не хотіти примирення з братами своїми) написав прохання визнати анафему «яко не бувшу», тобто такою, якої не було (це стандартний варіант подолання церковних розділень). І ось в Росії витлумачили цей християнський вчинок Патріарха — як повернення УПЦ Київського патріархату в лоно Московського патріархату. Щоправда потім у РПЦ заявили, що це, мовляв, ЗМІ «неграмотно» передали суть листа очільника Київського патріархату. А може, цей прецедент і створювався задля появи таких фейків?
На прес-конференції Патріарх Філарет заявив: «Нас знову закликають до переговорів щодо повернення до Московського патріархату. Я хочу заявити Патріарху Кирилу та всьому єпископату РПЦ, що Українська церква ніколи не повернеться до Московського патріархату, тому що ми маємо свою державу». І додав: «34-те апостольське право гласить, що кожен народ має право знати свого першого єпископа… Бог дав нам незалежну державу, а значить, має бути і незалежна церква, це аксіома». Що ж до визнання незалежності Української православної церкви, то Патріарх Київський і всієї Руси-України впевнений: «Прийде час, і Господь створить такі умови, що вони (РПЦ), попри невдоволення, все-таки самі погодяться на автокефалію».
Світ міняється. І навіть у такій консервативній структурі, як церква, теж з’являються проблиски змін. І навряд чи РПЦ, попри весь свій тиск, шантаж, маніпуляції, вже зможе їх спинити. Ось і свій ювілейний собор їй довелося проводити не помпезно, як спочатку планувалось, а в закритому режимі. І на виступ Путіна навіть ті єпископи УПЦ(МП), які й приїхали в Москву, кажуть, не залишилися, а перейшли в сусідню залу…
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел