Хтось святкує Різдво в маленькому сімейному колі, хтось – із великою родиною. Одні їдуть до родичів у міста, села, а є ті, що залишаються вдома. Та які б ми різні не були, нас об’єднує одне – любов до цього чудового свята.
Це пора, коли можна розслабитися і відкинути зайві думки. Поринути з головою у світ чудес та мрій. У ці дні можна дозволити собі забути про дієти і об’їдатися досхочу смаколиками, які приготувала мама чи бабуся.
Або ж приготувати смачненьке самому. Напевне, у всіх ці дні асоціюються з затишком та спокоєм. Можливо іноді з приємними клопотами. Не метушитися, не бігати по справах, а зупинитись та вдихнути аромат Різдва. А ще можна виділити декілька годин на читання. Вкритись пледом, заварити чай, відкрити книгу та загубитися на її сторінках.
Щоби більше зануритися в атмосферу Різдва, можна прочитати усім відому повість М. Гоголя «Ніч перед Різдвом» чи «Різдвяну пісню в прозі» Ч. Діккенса. Але щороку друкують нові книги багатьох авторів, які також пишуть на тему Різдва. Тому пропоную відкрити для себе дещо нове. А саме – книгу «13 Різдвяних історій», до якої увійшли коротенькі оповіданнячка тринадцяти сучасних українських авторів.
Обкладинка книжки дуже лаконічна. На блакитному фоні — золота ялинка, ангел та сніг. Назва білого кольору. Але видання, стоячи на прилавку книжкового магазину, приваблює читача оцією простотою. Самі ж оповідання такі ж різні, як і їх автори. Вони веселі, прості та сакральні. Тут поєднуються реальне із містичним, смішне із сумним і філософське з сатиричним. Ця книга створена для дорослої аудиторії. Автори пишуть доступно, охоплюючи всі можливі підтеми Різдва – підготовку, власне святкування, любов і ненависть до цього свята та навіть бізнес, який побудували на його основі.
Із тринадцяти історій я для себе виділила п’ять.
- Ірена Карпа «Отаке Різдво»
Це могла би бути ще одна добра й душевна історія про зміни в серці людини, її ставлення до свята. Натомість зухвала та ексцентрична Карпа подала нам декілька сторінок іронічного тексту про чоловіка, який не любив Різдво. І цього разу в кінці твору ми не дізнаємось, що він переосмислив своє буття і душа його наповнилась любов’ю. Натомість кінцівка вражає своєю неординарністю і читач аж ніяк не очікує такого завершення.
- Андрій Бондар «Перше Різдво на віллі «СОВА»
Четверо людей, а точніше майже шість, переселились напередодні Різдва у дачний будинок на краю лісу, подалі від цивілізації. Чому майже шість? Тому що двоє із них були жінками. Ще й на шостому місяці вагітності. Чим думали ці молоді, люди невідомо. Однак автор вирішив, що історія має бути саме такою. Була зима, і з кожним днем на термометрів показувало, що стає холодніше. Нашим персонажам часто вимикали світло, тож вони по декілька днів були змушені сидіти в темряві. Ще однією особливістю був цілком літній формат подачі води від водної помпи до хати, а труба йшла мало не по землі. І щоранку люди, прокинувшись, бігли до кранів. Перевіряли чи є вода, чи не замерзла вона у трубах. Але одного таки ранку трапилось те, чого усі так сильно боялись. Води не було. Це був якраз ранок перед Святвечором. Як же ж вони вийшли із ситуації?
- Оксана Луцишина «Пан Біг чув»
Третє оповідання в моєму міні-топі наповнене українським фольклором, теплом і затишком. Читаючи його, складається враження, що усе відбувається на відстані витягнутої руки. Наче це ти разом із тими бешкетниками ідеш колядувати, боїшся чортів і хочеш врятувати від них бабусю. Це історія про дитячу наївність, безпосередність і щирість. Про те, як безпідставні страхи можуть керувати дитиною, змушуючи робити її безглузді вчинки, які іноді можуть ще й комусь нашкодити, хай навіть трішки.
- Лариса Денисенко «Різдво на кінчиках пальців»
А це саме те оповідання, яке закликає любити Різдво. Чоловік, який не був радий святу, попав у химерний світ, де його зустрів олень Рудольф, а на столі стояв живий Оселедець Хутряний, ведучий кулінарного шоу «Пісні та різдвяні страви». Шокований новоприбулець спочатку хотів якнайшвидше втекти з цієї реальності, але потім, як висловився сам чоловік, він «відчув це тепло, наче його усмішка випускала добрих духів назустріч іншим людям».
- Дзвінка Матіяш «Різдво брата Заїки»
Ще одна тепла історія про монаха, який у Різдво весь день ходив босий по річці. Він згадував своє дитинство, маму, яка рік відкладала кошти, щоб купити свічку, яку потім ставила у церкві біля ясел. Хоча сім’я була дуже бідною, проте жінка щороку пекла яблука у меді, печиво та інші смаколики, аби потім пригостити нужденних біля церкви. Вважала, що є бідніші люди, які не мають що їсти у це світле свято. Повертаючись назад у монастир, брат Заїка наткнувся на ледь живе кошеня, яке дуже змерзло і взяв його із собою, знаючи, що приносити додому тварин заборонено. Але це його не зупинило, дуже вже шкода стало маленького. Оповідання ненав’язливо вчить і закликає бути добрими та чесними людьми. Маленький повчальний твір, який змушує замислитися над вчинками, цінностями та пріоритетами. Однозначно ця історія варта уваги, адже вона така проста і водночас показує нам, що насправді важливо у житті.
Ольга ХОМ’ЯК,
студентка факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел