Надія Іванівна Мовчко з Пізнанки Гусятинського району вже майже півроку доглядає лелеку і дуже хвилюється за нього.
Якось наприкінці липня, ідучи з роботи (працює секретарем сільради), навпроти своєї хати жінка почула дивні звуки. Підійшла ближче, прислухалась і побачила в кущах лелеченя. Напевне, випало з гнізда, подумала, оскільки неподалік на зрізаному ясені було лелече гніздо і звідти виглядала пара птахів. Жінка, не роздумуючи, взяла пташеня, принесла додому, обігріла. Наступного дня винесла на двір, щоб повернути «знахідку» у гніздо, та не знайшла охочих так високо лізти на дерево. Надворі дощило, тож повернулась у дім.
У погожі дні пані Надія виносила лелеченя, залишала його на високому пеньку, щоб бачили дорослі бузьки, а сама спостерігала збоку. Ті дивилися, але реакції жодної. Тоді пані Надя згадала, що лелеки викидають з гнізда слабих і кволих. Мабуть, це був той випадок. Жінка вирішила самотужки поставити пташеня на ноги. Жило воно в окремому невеличкому курятнику. Доглядала його, годувала, вчила літати, підкидаючи вверх.
Усе було б добре, якби не сталася біда. Одного ранку Надія Іванівна побачила свого підопічного в крові — одне крило було покусане і дуже кровило. Жінка одразу перенесла лелеченя в літню кухню і взялася лікувати. Минув час, крило загоїлось, однак пір’ям поранене місце чомусь не обросло. Птах помітно виріс, набрав ваги (коли знайшла, важив 700 грамів, через три тижні було 1400 г, тепер має 2700 г), став повноправним членом сім’ї. Внучка п. Наді назвала його Ваською.
— Тепер він веселий, упевнений в собі, — ділиться Надія Мовчко. — Пригадую той момент, коли його пернаті побратими відлітали у теплі краї. Це треба було бачити. Як він неспокійно поводився, нічого їсти не хотів, нікого не підпускав до себе. Заспокоївся лише через кілька днів. А так весь час ходив за нами по городі, як копали картоплю, коли обривали квасолю, а бадилля кидали на купу, він виходив на самий її верх і годинами міг там стояти. Наш Васька любить висоту. На подвір’ї піднімається щоразу на купу щебеню. Та й в сараї, де ночує разом з курми і гусьми, з якими потоваришував, сидить високо на тюкові з соломи. Знає своє місце. Може віддалитися від дому на 200—300 метрів, але завжди повертається. Чужим у руки не дається.
— Щодо їжі, то птах не з вибагливих, — каже моя співрозмовниця. — Спочатку давала те, про що вичитала в Інтернеті — хробаки, рибу. А потім їв усе, що їли ми: смакував зеленим борщем із щавлю, капусняком, червоним борщем. Тепер їсть навіть вареники, пельмені й холодець, любить домашній сир, ковбасу, паштет, особливо варені яйця (може з’їсти вісім підряд), відварені свинячі шкіри, черевну порожнину домашньої птиці. Справно ловить поживу під час лету. Однак варто відзначити, що все має бути свіжим, інакше кінчиком дзьоба викине на кілька метрів. Веде здоровий спосіб життя — щодня робить зарядку: ходить вліво—вправо, бігає, пробує літати. На жаль, немає рівноваги (через травмоване крило).
І це найбільше турбує п. Надію. Переживає, що як Васька знайде свою родину, захоче з ними полетіти, а чи витримає дорогу? Сподіваємось, може, дізнавшись його історію, хтось щось підкаже.
Марія МАЙДАНЮК.
с. Пізнанка Гусятинського району.
Фото авторки