Прогулюючись містом, вирішила зайти в Артгалерею. При вході мене зустріла привітна літня жінка. Окрім мене у залі були лише дві дівчини. Я неспішно ступала від картини до картини, пильно вглядаючись у кожну.
Коли затрималась біля чергового витвору мистецтва, інші відвідувачі опинились позаду і було чути їхню розмову й насмішки.
-Лише глянь на ці пейзажики, наші люди так і не навчились творити щось вартісне.
-Цікаво, коли нарешті українці перестануть бути зацикленими на природі та портреті і зрозуміють, що мистецтво – це не лише «малюю те, що бачу»?
-Нещодавно була на виставці у Варшаві, там були неймовірні інсталяції.
-Ох, більшість моїх знайомих навіть не чули такого слова.
Дівчата знову засміялись. А я, закінчивши оглядати картини, вийшла із галереї.
Чому українці настільки мало приділяють уваги мистецтву? Чому вони годинами готові пасивно лежати на дивані перед телевізором, дивлячись на чергові нісенітниці, але ніхто не поцікавиться, чимось вартісним? А якщо й зацікавляться, то більшість його не зрозуміє.
Щодо сучасного мистецтва, то це окрема тема. На жаль, так склалося, що для нас мистецтво – красива картинка на полотні. Але це не так. Для того, щоб художнику висловити свої почуття та думки, не обов’язково потрібні пензлі. В сучасному мистецтві більш важливіша сама концепція творіння. Чимало художників відмовились від звичного нам вигляду мистецтва і на зміну картин та скульптур прийшли інсталяції і перформенси. Мистецтво не обов’язково має бути естетичним і зрозумілим масі. Воно повинне торкатися наших сердець, а не розуму. Пробуджувати почуття. На перший погляд незбагненний та дивний вигляд мистецького твору може нести у собі вкрай важливий сенс та ідею. Перед тим, як критикувати, варто дізнатись історію творіння, те, на що хотів звернути увагу автор, чому він вирішив наштовхнути на роздуми саме щодо цього явища.
У багатьох країнах мистецтво посідає важливу роль у житті освічених людей. Ним захоплюються, його вивчають і для цього створюють сприятливі умови, відкриваючи нові арт-центри, школи і з дитинства прищеплюють дітям любов до прекрасного.
Ми ж загрузли у проблемах, не помічаючи більше нічого навкруги. Наші серця не відкриті для нового, а в голові наче стоїть блок, який не дає по-іншому глянути на речі. Ми власними руками загнали себе у рамки і тепер не можемо звідти вибратись. Звичайно, не потрібно звинувачувати українців у тому, що не всі цікавляться мистецтвом і що наше сприйняття відрізняється. Адже тоді, коли інші держави розвивались, на нашу долю припало чимало лихого і ми боролись та продовжуємо боротись за своє майбутнє. Але, можливо, не варто відсторонюватись настільки глибоко, зациклюючись лише на труднощах? Хто зна, може це й стане тим самим ковтком свіжого повітря?
Ольга ХОМ’ЯК,
студентка факультету філології та журналістики ТНПУ ім. В. Гнатюка.
Фото з вільних джерел