Цими днями в тернопільській книгарні «Ярослав Мудрий» представили збірку китайської поезії «Мейхуа». До неї ввійшли переклади віршів Лі Бо, Ду Фу, Цень Шеня, Ду Му, Юань Чженя, Лу Ю та інших, народні пісні. Українською їх переклала тернополянка Олена Гамурарь. Варто зазначити, що частка китайської поезії, перекладеної українською, поки не надто велика. Тож ця книжка стане добрим доповненням на книжкову полицю любителів східної лірики.
Я поспілкувалася з перекладачкою детальніше і про збірку, і про китайську мову та особливості її вивчення. За професією моя співрозмовниця перекладачка з англійської. Китайську почала вивчати чотири роки тому. Цікаво, що інтерес до цієї мови виник, коли Олена Гамурарь почала займатися китайською гімнастикою ушу. Їй подобалось, як звучали назви рухів, команд і частин тіла, потім трапилась нагода почути китайські пісні, і вони припали до душі.
— Мені подобається звучання китайської мови, естетика ієрогліфів. Під час їх написання я відпочиваю. Кожен з ієрогліфів красивий по-своєму, і майже за кожним таким символом є своя історія, своя суть. До речі, за одними підрахунками, існує більше 40 тисяч ієрогліфів, за іншими — більше 80 тисяч. Для читання газет і журналів вистачає три-чотири тисячі, — розповідає перекладачка.
Китайська поезія — одна з найдавніших національних поетичних традицій світу. Спершу Олена Гамурарь не планувала видавати книжку перекладів – тлумачила українською лірику через красу слова, образів, фігур.
— Золотим віком китайської поезії називають час панування династії Тан. Тоді розвинулось багато жанрів, тем, образів. Уміння писати вірші — одне з обов’язкових імператорських іспитів для охочих стати чиновником. У цей час творили близько двох тисяч поетів. Найвідоміші – Лі Бо та Ду Фу. Перший — тонкий лірик, другий, як сказали б нині, представник критичного реалізму. У китайської поезії особлива енергетика. У ній багато пейзажної та інтимної лірики, віршів медитативного характеру, в яких поет занурюється у внутрішній світ через споглядання природи. Читаючи ці тексти, відриваєшся від суєти, відпочиваєш, заспокоюєшся, концентруєшся на своїх переживаннях, розмірковуєш про життя. Адже це потребує не тільки володіння мовою, а й знання історії та культури. Приміром, у багатьох віршах Ду Фу пропущені займенники та іменники, є лише дієслова, прислівники. Тож із такою лірикою важко працювати, не маючи відповідних знань та розуміння конкретного контексту. Працюючи над текстами «Мейхуа», я послуговувалась багатьма довідковими джерелами.
Що ж до назви збірки, то Олена Гамурарь пояснює, що мейхуа — дика слива, один із символів Китаю. У даоській філософії – це символ відродження. Вона також символізує незалежність, витривалість, надію, непохитність, гідність і волю. Дика слива цвіте в морози, коли ще лежить сніг, коли зима, як вважають китайці, закінчилася, а весна тільки-но почалася. Інші дерева починають цвісти вже після неї.
Наостанок запитую перекладачку про відмінності й подібності китайської та української поезій.
— Звичайно, відмінні ритміка, сюжет, образи. Приміром, частий опис бамбукового лісу, плакучих верб, квіток, особливо популярні дика слива, хризантема, орхідея. Наприклад, для українського читача незрозумілими можуть бути такі фразеологізми, як «Скінчилася уся вода, гусак геть полетів, і кінець – ділу вінець». Це означає, що простих людей обібрали до нитки.
Що ж до спільного, то тут скоріше схожості в історичному досвіді. Китайці такий же багатостраждальний народ, як і українці. В історії були численні зазіхання на їхні території, набіги кочових племен, війни, перевороти. Приміром, Ду Фу перебував у дворічному полоні в генерала Ань Лушаня, який підняв бунт супроти імператора. Вірші Ду Фу з ув’язнення здаються написаними про наш час. Бо нині багато українців потрапили в полон у результаті війни між олігархічними кланами Росії і України, між кремлівською Росією та українським і кримськотатарським народами. Для того, аби підтримати їх, усі кошти від свого гонорару, після продажу книжок, передам на потреби політв’язнів Кремля. Нині їх більше шести десятків, і вони потребують допомоги – моральної та фінансової. Тому закликаю ЗМІ, громадські організації, волонтерів і простих громадян Тернопілля та України не забувати цих людей, не бути байдужими до їхньої долі.
Фото авторки