Нашого земляка Володимира Гнатюка із Михайлом Коцюбинським поєднували тісні творчі зв‘язки. Саме за намовою академіка письменник приїхав на Гуцульщину, де був зачарований життям місцевих і то стало причинком написання вікопам’ятної книжки «Тіні забутих предків».
Володимир Гнатюк щороку запрошував приїхати Михайла Коцюбинського в Карпати. Так, 23 березня 1906 року вчений пиcав: «Сього року Ви маєте приїхати до нас із родиною і разом їдемо на літо на Гуцульщину, де маєте купатися в зимнім Черемоші, вигріватися на сіні до сонця, їздити на дарабах, балакати, писати поезії, і ходити на прогульки. Ви цього не по-спекається, і пишіть завчасу, чи шукати Вам великої хати чи малої…».
7 вересня 1908 року знову припрошує: «Я вмисне пишу про се вже тепер, щоби Ви мали час подумати і приготуватися, а я з свого прийшов би з усякою помогою. За зиму могли би Ви познайомитися з невеличкою гуцульською літературою і на місці дивитися вже на всьо іншими очима…» Листи Володимира Гнатюка таки справили враження, і перед подорожжю до Криворівні Михайло Коцюбинський пише з Капрі (Італія) 7 липня 1910 року: «Своїми словами: «Ви мусите щось написати про гуцулів» забили Ви мені клин у голову, вони не дають тепер мені спокою, тільки що я зробить годен за 10 днів? Тільки оскому наб’ю…» Повертаючись з Капрі у Чернігів, заїжджає на початку серпня до Криворівні та зустрічається тут з Володимиром Гнатюком та Іваном Франком.
В листі від 1 серпня з Криворівні літератор пише дружині Вірі Устимівні: «… Тут так гарно, що я не сподівався навіть… Тільки що прийшов сюди Франко і разом з ним ідемо до Гнатюка, який лежить тепер хорий… у Львові я сливе нікого не бачив, перебував там один день, переночував і вранці виїхав, але підвода до Ворохти, яку я замовив по телефону, не прийшла, і я мусив ночувати в Ворохті. Тут було ціле українське товариство, яке зробило з стрічі зо мною ціле торжество, говорились промови, я мусив оповідати, співали мені «многі літа» і цілою процесією, з співами, одвели на ніч до готелю. Коротко говорячи, зробили мені приємну неприємність, бо я не люблю публічних товариств, коли я в центрі».
30 грудня 1910 року Михайло Михайлович пише Володимиру Михайловичу: «Я у свій час, з головою пірнув в Гуцульщину, яка мене захопила… Який оригінальний край, який незвичайний казковий народ. Але книжка книжкою, треба мати живі враження, щоб щось зробити і хочеться швидше дочекатися літа…» У серпні наступного року письменник попрохав нашого земляка вистати йому збірник «Народні оповідання про опришків».
Повість «Тіні забутих предків» Михайло Коцюбинський розпочав писати з 20 серпня і закінчив 3 жовтня 1911 року, про що свідчить авторська помітка на рукописі. 15 червня 1912 виїжджає до Криворівні, де напружено працює, збирає матеріал для другої книги про гуцулів. В листі дружині: «… зібрав трохи матеріалу тут, але ще мало. Оця робота так мене захопила, що навіть не можу бути спокійним і любуватися природою. Кожна змарнована година мене болить. Може, трохи потому стану спокійнішим, як вже буду мати матеріал». Вперше повість «Тіні забутих предків» Михайла Коцюбинського побачила світ двома подачами у «Літературно-науковому віснику» (Львів, 1912, Т. 57, кн. 1, С. 5-32; кн. 2, С. 209-226).
У нашому музеї діє виставка «Михайло Коцюбинський», за її матеріалами проводимо тематичні екскурсії.
Романа ЧЕРЕМШИНСЬКА,
співзасновниця, директорка етнографічно–меморіального музею Володимира Гнатюка, відмінниця освіти України, членкиня НТШ, НСКУ та НСЖУ.
c. Велеснів Монастириського району.
Фото: Вікіпедія