Приблизно місяць знадобилося жителю Кременця Ярославові Єфремову, аби викувати масштабний мангал у формі корабля. Висота та довжина виробу сягають понад два метри, вага — більш, ніж сто кілограмів.
Проте корабель вражає не лише своїми розмірами, а й майстерністю та оригінальністю виконання. Як розповідає Ярослав, його витвір має багато елементів, які функціонують — крутиться кермо, «стріляють» гармати, хитаються якорі, а ззаду відчиняються дверцята, тож є місце для сховку чогось необхідного.
Запитую коваля, чому надумав створити мангал, який зовні схожий на стародавню шхуну. З’ясовується, що у такий спосіб він влаштував собі перевірку на майстерність.
— Давно планував виготовити корабель, вони мені подобаються. Водночас прагнув викувати якусь складну й оригінальну річ, а з точки зору ковальства цей мангал — нелегка робота, — розповідає Ярослав Єфремов. — Перед тим я сидів в Інтернеті, цікаво було подивитися, чи хтось таке виковував. У світі виконували схожі роботи. То я подумав, чом би й мені не взятися за корабель?
Створювати його справді було важко, боліли руки, адже Ярослав не користувався автоматикою. Не мав також ні ескізів, ні заготовок — усе робив «з голови». Досить важкою і довготривалою була праця із металевими смугами, саме завдяки цьому матеріалу корабель схожий на дощане судно з історичного фільму. У Ярослава було велике натхнення й бажання створити красивий для людського ока витвір. А ще допомагала підтримка рідних й особливо дружини. Вони із захопленням спостерігали, як у майстерні постає корабель.
— Правда, бувало, що дехто з людей ставився до моєї роботи критично. Мовляв, це ж нелегко, та й хто оцінить. Але я трохи впертий. Уже як почав щось робити, мушу довести справу до кінця, — пригадує Ярослав.
Тепер очевидно, що скептики не мали слушності — мистецьким витвором коваля милуються як місцеві мешканці, так і гості, що відвідують містечко.
Що цікаво — юнаком Ярослав і гадки не мав, що займатиметься ковальством. За професією він автослюсар, але після закінчення училища йому запропонували роботу у сфері художнього ковальства.
— Я не мав ніяких навиків — міг лише відрізати, подати щось, виконував обов’язки різноробочого. За два роки я навчився ковальства. Хоча, якщо відверто, коли на початках там працював, то подумки шукав іншу роботу. Як це пригадую, то мені стає смішно, — каже Ярослав. — Почалося все з найпростішого: я загнув щось гарно, швидко. Далі мені вдався правильний завиточок, згодом дуга. І так з часом ковальська справа мене затягнула, захопила. Однією із перших складніших робіт стало крісло-гойдалка у подарунок сестрі до дня Святого Миколая.
Тепер за плечима у Ярослава Єфремова — роки практики. Уміє виготовити і практичні та потрібні у господарстві речі — ворота, лавочки, бесідки, гойдалки — і справжні окраси для двору. Наприклад, поштову скриньку — зменшену копію казкової хатинки на курячих лапках.
Надалі Ярослав планує виковувати нові неординарні витвори. Щоправда, поки ще не вирішив, яким буде його наступний проект.
— На такі мрії треба налаштовуватися. Дуже хочу зробити бесідку у формі карети або мангал-гармату чи, можливо, паровоз. Проте таких потягів ковалі виготовили вже чимало. А мені хочеться виділитися, створити щось незвичне. Копіювати мені нецікаво, — зізнається мій співрозмовник.
Фото з архіву Ярослава Єфремова