Ой, таки правду пише зборівчанка Зеновія Юркевич: «Мала Даринка (Дарця) допомагала мамі: замітала подвір’я, сміття виносила в яму коло хліва. Невдовзі переїхали вони із села до маленького містечка. Через місяць чути: «Даша, винеси мусор до сарая», — гукала мама.
Так і з їжею. Вся Україна їсть пельмені сибірські, уральські, хоча знаємо, які «пельмені» їли на лісоповалах і в копальнях Сибіру. Уявіть собі — надворі 50 морозу, а в юртах чукчі ліплять пельмені!»
Теперка наші люди так люблят позичати сусідске, же про своє забувают. А в нас багато файних давніх страв є. Я вам про них буду розказувати, бо мені їдні добрі люди дали файну книжку, а ще приносят поодинокі цікаві переписи. То на майбутнє. А нинька, поки я не запхав десь у свої стоси отойво лист пані Зеновії, то прошу ознайомитисі й мати си на замітку.
«Дуже давно українці вживали гилуни. Рецепт такий: дрібно посічіть м’ясо (м’ясорубок тоді ще не існувало), заправте смаженою цибулькою, перцем і сіллю. Зліпіть гилуни і зваріть в окропі.
Весь час ми їли вареники з бараболькою і сиром (а як не було сиру, то давали смажену цибульку до бараболь), з м’ясом, маком, грибочками, капустою свіжою, капустою квашеною відвареною, змащували їх на піст олією з конопель. До речі, на весь Великий піст сім’я із двох дорослих і двох дітей використовувала тілько півлітра конопляної олії! А нинішня олія чомусь дуже швидко минається. Не встигнеш купити літрову пляшку, як за кілька днів її вже нема.
На Святвечір до пісного червоного борщу робили вушка. Ті ж самі вареники, тільки їх робили не круглі, а квадратні. До пісних давали всередину шматочок грибочка, а на другий день свят давали м’ясний фарш. Складали квадрати з фаршем на трикутник, зліплювали докупи і ставили на стільницю гострим кінцем догори. Виходили нібито вушка. Ці вареники мали бути дуже маленькі. Їх подавали окремо від борщу, кожен собі кидав у тарілку, скільки хотів.
А ще робили вареники з фруктів: ягід, слив, абрикосів. Тільки тоді їх зліплювали подвійно зубчиками, щоб сік не витікав.
Щодо червоного борщу, то його варили протягом року не тільки в піст. Готували його без капусти, без картоплі, тільки на воду кидали корінь моркви і петрушки, буряк пекли в духовці або варили зі шкіркою наперед. Як морква і петрушка зварилися, борщ солили, давали трошки цукру, оцет і потім давали буряк кришений або тертий на тертці. Якщо борщ був не дуже червоний (це залежало від сорту буряків), то за півгодини до закінчення варки терли сирий буряк, один або два, на дрібній тертці і заливали холодною водою.
Коли борщ у баняку був уже готовий, лили відціджену юшку зі сирого буряка і давали покипіти одну-дві хвилини».
Пробуйте, рихтуйте й питайте своїх мамів, бабців і прабабців, як вони колись пекли-варили. Як схочете, то і зо мною переписом сі поділіт, а я — з нашими читачами. Наразі зичу вам вдалих рихтувань і — смачного!
Ваш пан ЮЗЕК
Ілюстрація Миколи ПИЛИПОВИЧА