З нами коїться щось незбагненне. Смерть чатує на людей зусібіч. І на війні, якій не видно кінця-краю. І на дорогах, які вже стали «другим фронтом», а за кількістю жертв — і першим. І в побуті гинуть люди, яким би ще жити й жити. Діти або випадають з вікон, або ж гинуть під час пожеж, покинуті батьками. Накладають на себе руки молоді люди — і не лише з відчаю та безсилля, а й доволі успішні…
Чомусь саме ці думки нахлинули, коли почула, що на Чернігівщині четвертого червня увечері знайшли застреленим 36-річного відомого українського кінорежисера, письменника і мандрівника Леоніда Кантера. Основна версія поліції — це було самогубство.
Я не знала цього молодого чоловіка, ніколи з ним не зустрічалась, але бачила його фільми «Добровольці Божої чоти» та «Міф». Це дивовижної сили та емоційності кінодокументалістика, що розкриває величну і трагічну правду війни на сході України. А після смерті Леоніда Кантера один з телеканалів показав і перший його фільм — «Війна за свій рахунок». Він розповідає про тих добровольців, які в 2014-му першими кинулися захищати Україну. Вони самі тоді дбали і про своє спорядження, харчування і все необхідне на фронті. Серед них був і Леонід Кантер, який відрізнявся від інших лише тим, що мав із собою кінокамеру й знімав солдатський побут і записував їхні думки, оцінки.
Цінним є те, особливо з огляду на смерть режисера, що його образ залишився в кадрі: він коментує події. Молоде відкрите обличчя, оптимістичний погляд, точні характеристики. Навіть з екрана відчувається його любов до життя. І ось такий трагічний кінець. Хотіла зателефонувати його колезі Іванові Яснію, з яким у парі він зняв усі три фільми. Може, він проллє світло на те, що сталося з колегою. Але це швидше зробив мій колега Олег Снітовський. Ось що сказав йому Іван Ясній: «Зустрічалися десь тиждень тому. Леонід прийшов до офісу з трьома своїми малюками. Говорили про різне. Наостанок обнялися, і він мені сказав, що все, зустрінемось у четвер, 7 червня, в Парижі. Йшлося про велику презентацію кінострічки «Міф» — про Василя Сліпака. Співака, соліста Паризької національної опери, який добровольцем загинув у бою на сході України. Презентацію запланували на 7—11 червня у столиці Франції та інших французьких містах. Обставини склалися так, що туди мали летіти різними літаками. А тепер навіть не знаю, як все буде…»
За словами Івана Яснія, Кантер «був такою людиною, яка все доводила до кінця, працював по максимуму і вимагав цього від інших». А, окрім презентації «Міфу» в Парижі, він завершував свій масштабний мандрівний кінопроект «Навколо світу з табуретом», восени планував провести у себе на хуторі Обирок кінофестиваль. Що мало статися такого неймовірного, що ця успішна, по вінця зайнята роботою та планами людина, все кинула, а головне — трьох своїх дітей, і застрелилася? Багато хто не вірить, що це самогубство. Але, на превеликий жаль, це справді так, і це був вибір Леоніда. Що відбувалося в його душі цієї рокової миті, ми вже не дізнаємось. Про це мені говорив тернополянин, котрий добре знав Кантера, навіть трохи мандрував з ним по світу. Він настільки приголомшений цією смертю, що не дає жодних коментарів. Тому й не називаю його імені.
Леонід Кантер багато ще міг зробити, порадувати нас не одним талановитим фільмом, та чомусь вибрав останню мандрівку…
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел