Уже зрозуміло, що до 1030-річчя хрещення Русі-України Томосу про автокефалію українське православ’я не отримає. Липневе засідання Синоду Константинопольського патріархату відбулося, але українське питання на ньому не розглядалося. Причина: делегація Константинопольського патріархату ще не завершила інформування інших помісних церков з цього питання. Тож рішення щодо Томосу відкладається принаймні до кінця серпня — до чергового засідання Синоду, який, до слова, збирається регулярно, кожного місяця.
Зрештою, нам ніхто й не обіцяв надання Томосу до річниці Володимирового хрещення. Це було побажання й очікування нашого Президента, яке передалось частині політикуму, духовенства та вірних. На прощі в Зарваниці й Петро Порошенко сказав, що Томос у нас ще не в кишені, що для його отримання ще треба працювати й молитися. Тепер називаються нові терміни отримання довгоочікуваного документа про автокефалію Української православної церкви. У Київському патріархаті сподіваються, що це станеться цієї осені. Про те, що рішення з Томосом — це «питання літа-осені», і що Українська помісна православна церква може постати ще цього року, заявив і голова Верховної Ради Андрій Парубій.
Як на мій погляд, не варто так зациклюватись на конкретних датах і термінах. Чекали довше — почекаємо ще місяць-другий. Тим більше, що нас запевняють: незважаючи на зміщення строків, позиція Вселенського Патріарха щодо українського питання залишається незмінною. А тільки йому та Синоду Константинопольського патріархату належить виняткове право надання автокефалії. На цьому наголошує в інтерв’ю журналу «Православие и мир» член Синоду Вселенської патріархії великий прибічник надання автокефалії українському православ’ю грецький митрополит Елпідофор. За його словами, так було з усіма патріархатами. Російська, Румунська, Болгарська, Сербська, Грузинська церкви «прийняли власну автокефалію і патріарший статус від Вселенського патріархату, не було співпідписів інших церков, не було ніякого спільного прийняття рішень». Вочевидь, так станеться і з Українською церквою, адже Вселенський Патріарх прийняв тверде рішення залікувати український розкол і, хочеться вірити, доведе його до логічного кінця.
Коли владику Елпідофора один із журналістів запитав, чи не зарано надавати автокефалію нашій церкві, адже, мовляв, це може погіршити ситуацію, він відповів: «20 років, 20 років ми це затримуємо… Переді мною представник держави, який плюс до інших представників тієї ж держави, які в останні десятиліття послідовно й наполегливо звертаються до нас зі своїм проханням. Пам’ятаєте, наскільки близько до цього десять років тому ми були з Ющенком, аби досягти вирішення українського питання… Поки розкол продовжується, доти все гострішими будуть пристрасті. Завершиться розкол — буде закрито цю главу розділення української церкви і буде засновано церкву в Україні для всіх православних українців. Отоді, я думаю, це допоможе заспокоїти дух і примирити людей один з одним». Отже, на Фанарі над цим працюють.
Але, з другого боку, і затягувати з наданням Томосу аж ніяк не можна. І справа не в нашій нетерплячості: ми довели уже, що готові чекати стільки, скільки треба. Але ж ворог не спить і він робить усе, щоб зупинити цей процес. Скільки бруду навколо цього, скільки несусвітньої відвертої маячні! І джерело в них одне — Москва, якій так запопадливо допомагають чимало наших співвітчизників з паспортами українців і з душами, затруєними «рускім міром». Здавалось би, чому так галасуєте, «господа» новінські, піховшеки, мураєви, бойки, германи та іже з вами? У вас ніхто не забирає вашої церкви, не забороняє молитись у храмах Московського патріархату. І не вам призначається Томос. Але чому ви так зухвало посягаєте на право мільйонів українців молитись у тій церкві, у якій вони хочуть? У них є і свій патріархат, охаяний вами, оббріханий, але люблений народом і Богом. Так, так, і Богом. Бо ж сказано: якщо Господь не благословляє будівничих, даремно дім будується. А Київський патріархат постав з нуля та з великої віри українців. І нині це багатомільйонна церква, яка пригортає до себе все більше і більше людей та яку знають у світі і якій Вселенський патріархат готовий урешті-решт надати помісний статус. Хіба без Божого благословення це могло б статися?
А весь «гріх» УПЦ Київського патріархату, як і УАПЦ, що вони відійшли від Москви. А там це розцінюють як відхід від церкви і від православ’я. Напередодні 1030-ліття хрещення Русі Москва навіть звинуватила Україну у «повстанні проти церкви святого Володимира». З нагоди свята синод РПЦ прийняв послання, в якому бідкається: «Зараз у братській нам Україні, у країні (хоч визнають, що ми таки країна), де міститься священна Дніпровська купіль хрещення народів Русі (скільки ж їх там було, тих народів?), стихії світу цього повстають на церкву святого князя Володимира, намагаючись зруйнувати єдність цієї святої церкви». Ось так, ні більше і ні менше. Це вони там, у Москві, якої й на карті не було під час Володимирового хрещення Русі-України (і жодної іншої), більші захисники тієї церкви, ніж її прямі нащадки, котрі просять у своєї справжньої, а не самозваної матері-церкви канонічного визнання? До речі, митрополит Елпідофор називає «принаймні парадоксальним і викривленим… твердження будь-кого про те, що церква в Москві є матір’ю церкви України. Якраз навпаки. Московська церква є дочкою Української церкви, яка є дочкою Вселенського патріархату».
І нарешті однозначний висновок члена Синоду Вселенської патріархії: «Україна є незалежною державою і хоче мати незалежну церкву. Запобігає цьому всіма засобами, які є в її розпорядженні, Москва — духовними, політичними, економічними, військовими, якими хочете, в результаті чого розділюється нація і вся церква страждає. Це реальність… Чому Москва перешкоджає церкві розкріпачитися і особливо церкві, якій церква Московська має завдячувати усім, і повинна була б ставитися до неї з більшою вдячністю і любов’ю, і турботою про єдність і стабільність, а не розділяти її своїми такими діями». Слава Богу, світ уже розуміє: не ми розділяємо, а нас розділяють. А щодо «більшої вдячності і любові» Москви до церкви, яка принесла їй світло віри Христової, то їх там ніколи й не було. Мачуха як мачуха: обікрала, оббрехала і тільки й чекає від «братської України» «послушания» та «покаяния».
У Росії, звісно, зловтішаються, що Україна ще не отримала Томосу. Боротьба проти незалежності Української церкви там ведеться всіма методами — і дуже серйозна, зазначає народний депутат України, президет Української асоціації релігійної свободи Віктор Єленський. «Прикладів цього багато, — каже він. — Це об’їзди дипломатами, політиками Росії і навіть депутатами держдуми РФ предстоятелів або вищих ієрархів православних церков світу. Наприклад, цілий комітет держдуми їздив до Греції вмовляти церковне керівництво Елладської церкви щодо протидії українській автокефалії… Є і речі, про які ми не можемо з упевненістю сказати, чи «зашита» в них автокефалія. Наприклад, із незрозумілої причини Росія надала Туреччині знижку на суму більше мільярда доларів за вже спожитий у 2015—2016 роках газ. Ми не знаємо, в обмін за що це було зроблено, але знаємо, що позиція турецької влади в питанні автокефалії має величезне значення, тому що Вселенський Патріарх перебуває на території Туреччини і є її громадянином». Величезну боротьбу проти Томосу щодо автокефалії Українській церкві веде і керівництво Московського патріархату. «Те, що вони говорять у своїх проповідях — це просто жахливо. Вони переступають не просто якісь моральні межі. Все — канони, догмати і євангельські приписи — вони поклали на те, щоб Україна залишалася російським васалом», — констатує Віктор Єленський.
Деякі експерти застерігають: щоб перешкодити процесу виходу УПЦ з-під московського впливу, росіяни можуть просто вбити Варфоломія (уже запущений фейк про нібито погіршення його здоров’я). Так, відомий релігієзнавець Олександр Саган вважає, що українцям необхідно всерйоз боятися фізичного усунення нинішнього Константинопольського Патріарха, адже це може на багато років зупинити процес визнання автокефалії Української помісної православної церкви. А ще «ми повинні розуміти і цінувати особисту мужність Патріарха Варфоломія, який не піддається різноваріантному шантажу з боку Московської патріархії та московської світської дипломатії і продовжує курс на конституювання Помісної православної церкви в Україні», зазначає релігієзнавець.
Тож нас чекають тривожний кінець літа й тривожна осінь. Розуміючи ситуацію та всі загрози, маємо уповати насамперед до Бога та посилити свої молитви, щоб Він зберіг і Патріарха Варфоломія, і членів Синоду Константинопольського патріархату, і не дав силам зла взяти гору. Господи, ощаслив Україну, благослови зусилля Вселенського патріархату та подаруй їй Помісну православну церкву!
Галина САДОВСЬКА.
Фото з вільних джерел