Хоча й назва книжки Ростислава Семківа «Як читати класиків» це не запитання, а тема розповіді, все ж, якби то було запитання, то у виданні на нього є проста відповідь: із задоволенням.
Щоправда, як і все позірно просте й універсальне, вона потребує пояснення. І власне це пояснення — як досягти читацького задоволення — займає понад 250 сторінок.
Для того, аби ввести в проблематику, автор спершу подає знадоби до читання. Розповідає, як знайти час для цього заняття; наводить аргументи на користь читання; зрештою, навіть мовить про те, що кожна книжка вимагає свого антуражу для повного занурення; радить не поспішати, особливо ж коли йдеться про важкі тексти. А ось, якщо читання «не йде», не варто зволікати із тим, аби дати спокій текстові, а тим більше не треба мучитись докорами совісті про непрочитане (така собі індульгенція, ага).
Водночас тут ми натрапляємо на, так би мовити, зав’язку конфлікту: чому не можемо дочитати книжку — через те, що її рівень занадто низький чи високий? Якщо перший — з цим все ясно, якщо другий — то вам, власне, варто продовжити ознайомлюватись із «Як читати класиків». Бо саме про це — як дістатись до літературного Монблану без запаморочень та шкоди для здоров’я — вона й написана.
Ростислав Семків розділяє читання на п’ять рівнів: легке, складне, важке, надважке та вдумливе, а найвищий — креативне. Для чого? Аби поставитись до читання із розумінням, а до літератури не як до амальгами, а до речовини з різною густиною. Отже, натренувавшись на легкому, а ще здобувшись на потрібний базис, можна буде сягнути апогею, тобто читання такого, при якім вам не просто буде цікаво/смішно/страшно, а й прийде катарсис, разом із творчим перепроживанням та іншими бонусами, на штиб відчуття того, «як під нашими ногами стугонить і вібрує глибина сенсів».
Як і попередня книжка Ростислава Семківа «Як писали класики», ця написана дотепно, з тактильним відчуттям того, що автор й сам кайфує від книжок і їх читання. Якщо згадувати чи не найвідомішу фразу із «Ловця у житі» про те, що добрий письменник той, до котрого хочеться зателефонувати й поговорити, то тут добрий автор сам до тебе телефонує і радить, що тобі почитати.
Єдине: «Як читати класиків» — радше для тих, хто збирається засідати за читання, а для читачів зі статусом стане більше потвердженням того, до чого вони дійшли за роки практики. Проте резон читати чи бодай перегорнути книжку таки є. Вона вчить систематизувати інформацію (принаймні для мене це стало посланням номер один). По-друге, автор збирає багато цікавої порівняльної інформації та наочно показує, як розвиваються певні сюжети в різних авторів. Ну, а списки, які закривають книжку, можуть стати основою персонального переліку — так зекономите час на їхньому укладанні.
Фото з вільних джерел